Розділ «ТЕМА 15. Фінансова система і фіскальна політика»

Розглянемо видатки державного бюджету. Вони включають усі неповоротні платежі незалежно від того, чи є вони оплатними (тобто заплаченими в обмін на щось) чи безоплатними.

Їх здійснення відбувається через асигнування, субсидії, субвенції та дотації. Асигнування - це видатки на утримання державних підприємств та бюджетних організацій. Субсидіями є допомога держави у грошовій або натуральній формі місцевим бюджетам, юридичним і фізичним особам, іншим державам. Субвенції - це грошова допомога, яку виділяють центральні органи влади на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не покривається власними бюджетними коштами з незалежних від них причин економічного розвитку. Вони спрямовуються також на розвиток соціально-культурної та побутової сфер, розв'язання проблем зайнятості тощо. Дотаціями є допомога з державного бюджету підприємствам, організаціям та установам для покриття їх збитків. Дотації можуть надаватися і місцевим бюджетам, щоб забезпечити їх збалансованість.

Використання бюджетних коштів визначеними вище каналами пов'язане із бюджетним фінансуванням. Останнє є безповоротним наданням бюджетних коштів підприємствам, установам та організаціям на витрати, пов'язані з виконанням державних замовлень, державних програм, утриманням державних організацій. Здійснюється у формі виділення грошових коштів за певним призначенням для досягнення загальнодержавних цілей або для покриття витрат галузей, підприємств, які перебувають на повному чи частковому державному грошовому забезпеченні. Як правило, базується на таких принципах: цільовий характер, нормування коштів та контроль за їх використанням.

Видатки державного бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку. Поточні видатки - це витрати бюджету на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення. Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. До них належать фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого характеру, структурної перебудови економіки, субсидій та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Основними напрямами витрат державного бюджету є такі:

1) фінансування програм підтримки та підвищення життєвого рівня і заходів соціального захисту населення;

2) фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури;

3) фінансування галузей економіки;

4) утримання органів державної влади і управління;

5) витрати на оборону;

6) здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

7) обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу. У країнах із соціальною ринковою економікою головне місце посідають витрати на фінансування соціально-культурного розвитку та соціальний захист населення. їх частка становить до половини бюджетних витрат. Така структура витрат свідчить про соціальну спрямованість бюджетної політики держави. Соціальні витрати бюджету створюють сприятливі умови для збереження і примноження освітнього, культурного, наукового потенціалу суспільства, зміцнення здоров'я населення, надання допомоги найменш соціально захищеним прошаркам населення.

Таким чином, соціальні бюджетні витрати відіграють подвійну роль. З одного боку, вони сприяють соціальній стабілізації суспільства, зростанню його життєвого рівня, а з іншого - створюють такий фактор економічного розвитку, як кваліфікована робоча сила. На жаль, в Україні ще немає сприятливих умов для такої спрямованості витрат бюджетів усіх рівнів. Уявлення про них дає таблиця 15.2.

Таблиця 15.2. Видатки бюджету України у 2008 році

З таблиці видно, що понад 46% видатків зведеного бюджету використовується на заходи, пов'язані із соціальним захистом населення і задоволенням соціально-культурних потреб. Однак ця частина суттєво нижча, ніж у країнах розвинутої ринкової економіки. Досить висока питома вага видатків на обслуговування державного боргу, що пов'язано із значною як зовнішньою, так і внутрішньою заборгованістю держави. Суттєво нижча, ніж у розвинутих країнах, частка видатків на науку та охорону здоров'я, правоохоронну діяльність і оборону. З розвитком економіки України ці недоліки у структурі бюджетних видатків будуть долатись.

Однією з найважливіших макроекономічних проблем є збалансованість державного бюджету. Оптимальним є таке співвідношення, коли доходи та видатки урівноважуються. Уразі перевищення видатків над доходами виникає бюджетний дефіцит. Таке становище пов'язане як з об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. До перших належать різні природні та соціальні катаклізми, що спричиняють непередбачені видатки. До дефіциту можуть привести і спади в економіці, коли обсяги виробництва скорочуються, що приводить до зменшення доходів суб'єктів господарської діяльності, і відповідного зменшення надходжень до бюджету. Суб'єктивними факторами є вольові рішення, що приймаються представниками влади, нерідко з порушенням чинного законодавства до них належать збільшення витрат на військові цілі, утримання державного апарату, економічно необґрунтоване зростання видатків на соціальні цілі, наявність "тіньового" сектора економіки, що не сплачує податки.

Дефіцитність державного бюджету є досить поширеним явищем. Воно характерне для більшості країн. Деякі фахівці навіть вважають помірний дефіцит корисним для економічного розвитку. Однак у цілому бюджетний дефіцит негативно впливає на стан економіки і соціальну сферу суспільства. Він породжує державний борг. Це, по суті, сума минулих непогашених бюджетних дефіцитів країни.

Виникнення державного боргу, як правило, зумовлюється такими причинами, як ведення війн, мілітаризація економіки, надмірне розширення державного впливу на економіку, особливо в періоди економічних спадів. Державний борг поділяють на внутрішній і зовнішній. Внутрішнім є борг уряду країни своїм громадянам. Він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, бо не супроводжується вивозом за межі країни матеріальних цінностей, а приводить до перерозподілу доходів всередині країни. Зовнішній борг - це борг іноземним державам, юридичним і фізичним особам, міжнародним організаціям. Він негативно позначається на становищі країни, оскільки призводить до вивезення з країни матеріальних благ для погашення боргу.

У сучасних умовах переважна частина держав світу мають державний борг, який має чітку тенденцію до зростання, що зумовлено хронічною дефіцитністю державного бюджету. Якщо в 1929 р. державний борг США становив 10% валового національного продукту, та на початок XXI ст. він досяг 64% ВНП. В Японії нині державний борг перевищив 90% ВВП, в Італії - 120%. В Україні рівень державного боргу по відношенню до ВВП - один із найнижчих.

Зростання державної заборгованості має переважно негативні наслідки. По-перше, обслуговування боргу вимагає значних витрат державного бюджету, що приводить до зростання податкового навантаження для отримання коштів. А наслідком цього є зниження стимулів суб'єктів господарювання до економічної діяльності. По-друге, збільшуючи запозичення коштів на внутрішньому ринку, держава негативно впливає на стан ринку капіталів, провокуючи зростання процентних ставок, що негативно позначається на інвестиційній діяльності приватного капіталу. По-третє, витрачання коштів державою на обслуговування зовнішнього боргу знижує можливість економічного зростання, оскільки звужує обсяги внутрішніх інвестиційних ресурсів. По-четверте, державна заборгованість створює сприятливі умови для інфляційних процесів.