Діяльність українських просвітителів і педагогів

Історія вітчизняної педагогіки

Петро Конашевич-Сагайдачний (бл. 1577 або 1578-1622) – козацький гетьман. Народився в с. Кульчиці поблизу Самбора на Львівщині. Походив зі шляхетського роду. Навчався в Острозькій академії. Певний час служив канцеляристом у якогось київського шляхтича. З 1601 на Січі, брав участь у військових походах. Був гетьманом реєстрових козаків. Разом з усім Військом Запорозьким записався до Київського братства і забезпечив йому захист і підтримку. Свою полководницьку й державну діяльність поєднував з активною підтримкою розвитку освіти та науки. Помер 10 квітня 1622 р. Похований у Києво- братському монастирі.

Іван Мазепа (1639-1709) – гетьман України. Народився в с. Мазепинці поблизу Білої Церкви в родині українського шляхтича Стефана Адама Колединського-Мазепи. Дитячі роки Івана припали на час визвольної війни. Юнак був свідком багатьох подій, що розгорнулися в 40-50-ті pp. в Україні. Отримав грунтовну домашню освіту. Прагнення до знань привели юнака до Києво-Могилянської колегії. Згодом він переїхав до Варшави, де навчався в єзуїтській школі й через певний час вирушив у подорож до Голландії, Італії, Німеччини, Франції. Іван Мазепа вільно володів вісьмома іноземними мовами. Його ерудиція викликала захоплення в усіх, хто спілкувався з ним. Він був знавцем літератури, власником найкращої в Україні бібліотеки зі старовинними рукописами, раритетними виданнями багатьма мовами. Володів незрівнянним красномовством, особливим даром впливати на людей. Був могутній духом і готовий до самопожертви задля високої патріотичної ідеї. З 1687 по 1709 рр. очолював Українську гетьманську державу (остаточно знищена Російською імперією в 1775 р.). Із самого початку гетьманування виявив себе як великий меценат і покровитель національної культури, мистецтва, науки, Православної церкви; опікувався економікою, мануфактурним виробництвом; намагався відновити український флот. Прикриваючись незаперечною лояльністю до царського уряду, в абсолютній таємниці виношував ідею незалежної, самостійної України. Помер 2 жовтня 1709 р. Похований у м. Галаці (нині територія Румунії).

Іоанікій Галятовський (бл. 1620-1688) – український просвітитель, письменник-полеміст, громадсько-політичний діяч, педагог. Навчався, а згодом став професором риторики (1649– 1651), ректором (1657–1665) Києво-братської колегії. Автор філософських полемічних творів, оповідань, навчальних посібників. Засуджував керівну роль Ватикану, турецько-татарську агресію, обстоював ідею загальнослов'янського єднання для боротьби з османською неволею. Заперечував можливості пізнання навколишньої дійсності.

Яків Павлович Ковельський (1728-1794 або 1795) – філософ- матеріаліст, просвітитель. Народився на Канівщині в сім'ї наказного сотника Полтавського полку. У 1744–1750 pp. навчався в Київській академії, по закінченню якої вдосконалював рівень підготовки в академічному університеті при Петербурзькій академії. У 1760-ті pp. викладав математику та механіку в Артилерійському кадетському корпусі. Протягом 1770-1778 pp. був членом ради Малоросійської колегії, а з 1791 р. – інспектором гімназії в Петербурзі. Додержувався матеріалістичних позицій, розвиваючи й поглиблюючи філософські погляди М. В. Ломоносова та французьких просвітителів-матеріалістів; вірив у можливість пізнання людиною навколишнього світу; стояв на позиціях демократичного просвітительства; найважливішими засобами поліпшення життя людей вважав створення розумових законів і поширення освіти.

Твори: "Арифметичні пропозиції", "Механічні пропозиції" (1764), "Філософські пропозиції" (1768), "Статті про філософію та частини її з французької енциклопедії" (1770), "Міркування двох індійців Колана та Ібрагіма про людське пізнання" (1788).

Педагогічні погляди: мета освіти – дати певну суму корисних знань, що розширюють кругозір, сформувати усвідомлення сили науки; надавав пріоритет моральному вихованню порівняно з інтелектуальним; вважав, що моральні якості не є природженими, вони набуваються в процесі виховання, становлення особистості; у навчанні радив розумно поєднувати теорію та практику, застосовувати наочність, матеріал викладати доступно, дотримуватися принципів систематичності, свідомості, міцності засвоєння матеріалу, науковості, ураховувати досвід як основу викладу природничих наук. Пізнання, на його думку, має відбуватися від простого до складного, від конкретного й наочного до абстрактного, від досвіду та спостережень до узагальнень, від мови природи та життя до мови математичного й фізичного закону; учитель має бути людиною творчою, мати творчі здібності; володіти красномовством, проте не замінювати ним правду; батьки повинні любити своїх дітей і застерігати їх від поганих вчинків, давати хороший приклад своїм дітям; діти повинні любити батьків, ставитися до них з пошаною.

Василь Васильович Капніст (1857 або 1858-1823) – письменник, громадський діяч, директор училищ Полтавської губернії, генеральний суддя. Народився 12 лютого1757 р. (за іншими даними 1758 р.) у с. Обухівка на Полтавщині (нині с. Велика Обухівка Миргородського р-ну Полтавської обл.) у сім'ї дворянина (грека за походженням). Батько – Василь Петрович Капніст (Капнісос) – під час прусського походу Петра 1 у 1711 р. вступів на службу до російського війська. У Семирічній війні він був бригадиром і командувачем п'яти слобідсько-українських полків. Загинув у битві з прусською кавалерією під Грос-Егерсдорфом. Мати – Софія Андріївна Дудіна-Борковська – походила зі старовинного козацького старшинського роду (дід її був одним із соратників Мазепи). Дітей, а їх було шестеро, виховували в патріотичному дусі. Зростаючи в козацькому оточенні, вони сформувалися як незалежні, волелюбні громадяни. У 13 років Василя записали капралом до лейб-гвардійського Ізмайлівського полку в Петербурзі, а через два роки перевели до Преображенського полку. У 1775 р. Василь Капніст видав перший літературний твір – оду на честь перемоги Росії над Туреччиною, написану французькою. Тоді ж він залишає військову службу, одружується й упродовж року працює контролером поштового управління. Це був перший і останній крок В. Капніста до кар'єри на державній службі. Він вийшов у відставку та переїхав в Україну, де проживав до кінця життя. Його маєток у с. Обухівка став осередком української шляхетської опозиції. В. Капніст мав великий авторитет серед українського дворянства. Він обіймав різні виборні посади, зокрема маршала дворян Київського намісництва, полтавського губернського маршала дворянства тощо. З активною патріотичною, антиімперською діяльністю поєднував літературну (автор віршів, од, сатири; вершиною творчості є сатирична комедія у віршах "Ябеда"). Переклав російською "Слово о полку Ігоревім", супроводив його власним коментарем, у якому вперше зазначив українське походження цієї пам'ятки давньоруської літератури. Помер 28 листопада 1823 р. Похований у рідній Обухівці, на березі Псла.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Діяльність українських просвітителів і педагогів“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Понятійний апарат

  • Зв'язок історії педагогіки з іншими науками

  • Зв'язок з іншими дисциплінами

  • Контроль і оцінка знань студентів

  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПЕДАГОГІКА – ДЖЕРЕЛО ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ

  • Мета, зміст, форми виховання й навчання в українській народній педагогіці

  • Розділи української народної педагогіки

  • Народні прислів'я та приказки

  • Колисанки

  • Жартівливі віршики та пісні

  • ВИХОВАННЯ, ПИСЕМНІСТЬ, ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ПРАУКРАЇНЦІВ

  • Велесова книга як писемна пам'ятка праукраїнців

  • Писемність “неписемних" першоукраїнців

  • ВИХОВАННЯ, ШКОЛА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Заснування й функціонування монастирських шкіл

  • Діяльність майстрів грамоти

  • Педагогічні пам'ятки Київського періоду

  • РОЗВИТОК НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIII-XV ст.)

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІКИ В ЕПОХУ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ (XVI-XVIII ст.)

  • Острозька слов'яно-греко-латинська академія

  • Діяльність братських шкіл

  • Заснування школи при Києво-Печерській лаврі

  • Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії

  • Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові й сотенні школи гетьманської України

  • Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи

  • Діяльність українських просвітителів і педагогів
  • Заснування головних і малих народних училищ

  • ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ XIX – ПОЧАТКУ XX ст.

  • "Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам" (1828)

  • Становлення й розвиток університетської освіти

  • Стан жіночої освіти

  • Діяльність недільних шкіл

  • Колегія Павла Галагана

  • Заснування першого дитячого садка в Києві

  • РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ШКІЛЬНИЦТВА ТА ПЕДАГОГІКИ В 1917-1919 pp.

  • та II Всеукраїнські учительські з'їзди, Всеукраїнський учительський професійний з'їзд

  • СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ У 20-80-ті pp. XX ст.

  • Розвиток національних шкіл за часів українізації

  • Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології

  • Розвиток освіти в 30-ті pp. XX ст.

  • Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки

  • Підготовка педагогічних кадрів

  • Особливості розвитку освіти в 50-ті pp. XX ст.

  • Радянська школа в 60-ті pp.

  • Стан освіти в 70-80-ті pp. XX ст.

  • ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ШКОЛИ, ПЕДАГОГІКИ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  • Державна національна програма "Освіта " (Україна XXI ст.)

  • Національне виховання дітей і молоді

  • Нормативно-правові документи, що регулюють діяльність системи освіти