Розділ 3. Екологічна етика

3.1. Історія виникнення та становлення екологічної етики.

3.2. Поняття та предмет екологічної етики.

3.3. Концептуальні основи екологічної етики.

3.4. Основні напрями та принципи екологічної етики.

3.5. Сучасні екологічні рухи та громадські організації: етико-правовий аспект.

3.6. Відкриті питання екологічної етики: цінності "внутрішні" та "зовнішні".

3.7. Відповідальність як підґрунтя екологічної етики.

Етика - це безмежна відповідальність стосовно до всього живого.

А. Швейцер

В останній чверті XX століття у зв'язку із загостренням екологічної кризи питання про місце і роль людства в екосистемі Землі стало об'єктом підвищеної уваги екологів, філософів, культурологів, представників гуманітарних і природничих напрямів. У сучасних умовах розвитку технологій та надмірного антропогенного впливу на навколишнє середовище актуальними є завдання формування ефективних програм природокористування та природоохоронної діяльності.

Вирішення цих завдань є не можливими без зміщення моральних акцентів, настанов, суспільних пріоритетів та практики на користь гармонійного розвитку людини та природи, як найвищої цінності. Свідчення цього є посилений інтерес до аксіологічних проблем етики, яка ніколи не посідала такого чільного місця, як на сучасному етапі розвитку суспільства. Що загалом завбачає морально-етичні основи екологічної ідеології, що максимально відповідає завданню формування суспільної екологічноорієнтованої культури, що репрезентовано галуззю екологічного знання - екологічною етикою, яка обґрунтовує теоретичні засади моральності людського ставлення до природи, формує почуття відповідальності, любові і співчуття до природи.

3.1. Історія виникнення та становлення екологічної етики

3.2. Поняття та предмет екологічної етики

Екологічна етика як результат міждисциплінарного синтезу міститься на межі таких форм знання в культурі, як етика і екологія, поєднуючи в цілісний нормативно-ціннісний комплекс уявлення про природні системи та правила взаємодії з ними. Систему моральних категорій та регулятивів екологічна етика розміщує на двох рівнях: теоретичному (що розробляє основи екологічної моралі як належного, пошук цінностей та їх критерії і висуває базові екоетичні принципи регуляції) та нормативному (що формулює правила життєвих моральних суджень у взаємодії природи і людини, що відповідають на запитання "що я маю робити?", та засоби вирішення соціоприродних конфліктів).

Екологічна етика формує нове ставлення до природи і передбачає розширення традиційного предметного поля моралі за рахунок включення в нього природи як рівноцінного суб'єкта, виступаючи на сучасному етапі розвитку людства своєрідною мірою сутності людини і її діяльності. Ціннісний та нормативний зміст екологічної етики виробляється нею самою на основі морального досвіду у процесі подолання кризових екологічних ситуацій.

Екологічна етика (грец. oikos - оселя, середовище і logos - слово, вчення) - галузь міждисциплінарних знань, предметом якої є моральні та духовні аспекти ставлення людини до живої і неживої природи18.

У зарубіжній літературі екологічна етика, або інвайроментальна (навколишня), етика, - напрям філософсько-етичних досліджень, що орієнтується на перегляд ціннісних основ західної цивілізації та цілісного розвитку людини.

На сучасному етапі розвитку екологічної етики, характерним є множинність підходів та різноманітність світоглядних напрямів, що викликали різнобічні точки зору стосовно предмета та визначення екологічної етики, розглядаючи екологічну етику як прикладну етику, професійну етику та ін.

Так, екологічна етика як професійна етика виступає своєрідною діяльністю з охорони природи еколога/органу/організації, що здійснюють контроль за станом навколишнього середовища. Як зазначає американський дослідник Р. Атфілд, це особливі сфери екологічної етики, які безпосередньо пов'язані з людською діяльністю: сільськогосподарська етика, етика ставлення до тварин, етика розвитку, а також проблеми розвитку транспорту, господарства, індустрії туризму та ін. Водночас екологічна етика як особлива система цінностей і принципів, що регулює відносини людини і природи, виступає неодмінною складовою усіх видів діяльності у рамках різноманітних професій, адже бережливе ставлення до навколишнього середовища є обов'язком не лише тих людей, чия професійна діяльність пов'язана з охороною довкілля або впливом на нього, а й обов'язком кожної людини.