Розділ 3. Екологічна етика

Вперше течія етики ненасильства заявила про себе в останній чверті XIX ст. на Заході і в Росії як специфічного напряму у боротьбі за громадські права. Виникнення цієї течії можливо пов'язане з тогочасним пануванням віри у розум і наукове вирішення всіх проблем людства, яке на визначеному етапі свого історичного прогресу мусить відмерти само по собі. В Росії поширення таких ідей перш за все пов'язано з іменем класика російської літератури Л. Толстого (в пізній період його творчості 1880-ті роки), що намагався створити власне етичне вчення, наголошуючи на абсолютному непротистоянні насиллю.

Для сучасної концепції ненасилля, яка існує не лише як конструкція, а як практичний досвід, характерним є кілька важливих моментів:

по-перше, ненасильницька боротьба є можливим і реальним шляхом до справедливості, лише вона вносить у світ такі зміни, які стають зародженням нового, справедливого і відповідного ідеалу любові і правди взаємовідносин між людьми;

по-друге, ненасилля здатне перетворити людину та її ставлення до живих істот.

Філософія ненасилля підносить мораль любові до Бога над міжособи-стісними відносинами до рівня ефективної сили (М. Ганді), якою стала любов, що веде до колективних і соціальних перетворень. Етика ненасилля має принципово нове відношення до дійсності, вона володіє мужністю, щоб визнати свою недовершеність (свою гріховність) та взяти відповідальність за перетворення цієї ж дійсності. Вона переводить мораль в практичну сферу пов'язуючи в один вузол спасіння людини і спасіння світу, і вважає, що шляхом такого спасіння є ненасилля.

Вчення В. Вернадського про ноосферу

В.І. Вернадський (1863- 1945) та його праці "Етика" (1880 р. - незавершена), "Декілька слів про ноосферу" (1944), "Наукова думка як планетарне явище" (1945) та інші мають велике значення для становлення екологічної етики, адже антропокосмічна система поєднує в єдине гармонійне ціле такі аспекти розвитку людства, як природний і соціальний.

Мислитель в 1923 році у Сорбонні виклав еволюційно-проективне розуміння про перетворення людини в могутню геологічну силу, здатну переділити у своїх інтересах біосферу Землі, виокремлюючи два етапи формування ноосфери: стихійний і свідомий. Вагоме значення вчення про ноосферу полягає в його етичній спрямованості, де головними рисами є принцип єдності людини і природи; принцип зростання наукової думки; принцип інтернаціоналізації науки як духовної єдності людства; принцип критичності; принцип моральної відповідальності вчених; принцип творчості; принцип соціальності науки.

Терміном "ноосфера", уведеним В. Вернадським для позначення нового стану в еволюції природи, пов'язаного з появою людської свідомості, він став називати етап еволюції біосфери, обумовлений цілеспрямованою на перетворення природи діяльністю.

В. Вернадський визначає такі необхідні умови створення ноосфери: піднесення наукової думки; створення єдності людства на ґрунті інтернаціоналізації науки, моральна відповідальність вчених за використання наукової роботи для руйнівної мети, соціальні науки. Ключовою ідеєю мислителя є те, що перехід біосфери в ноосферу, тобто царство розуму, є закономірним і невідворотним етапом розвитку матерії.

Центральною темою вчення про ноосферу є єдність біосфери і людства. Вернадський у своїх працях розкриває корені цієї єдності, значення організованості біосфери у розвитку людства, це дозволяє зрозуміти місце та роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу в ноосферу. В основі теорії В. Вер-надського про ноосферу лежить те, що людина не є самодостатньою живою істотою, що живе окремо за своїми законами, вона співіснує всередині природи та є її частиною.

Людина - невіддільна від біосфери, вона в ній живе і лише її об'єкти може досліджувати безпосередньо своїми органами відчуттів. "За межі біосфери вона може проникати лише побудовами розуму, виходячи з відносно не багатьох категорій численних фактів, які вона може отримати в біосфері зоровим дослідженням небесного горизонту та вивченням в біосфері відображень космічних явищ, або потрапляючи в біосферу космічної позаземної речовини..."20 .

Таким чином, наукова думка людства, працюючи лише в біосфері, в ході прояву врешті-решт перетворює її на ноосферу, геологічно охоплює її розумом. Лише зараз стало можливим наукове виділення біосфери, що є основною сферою знання з навколишньою реальності.

Процес переходу біосфери в ноосферу невідворотно несе риси свідомості, цілеспрямованої діяльності, творчої праці. В. Вернадський вбачав важливі завдання створення ноосфери, що стоять перед людством.

Становлення етапу ноосфери Вернадський пов'язує з дією багатьох факторів: єдністю біосфери та людства, єдністю людського роду, планетарним характером людської діяльності та її зв'язком з геологічними процесами, розвитком демократичних форм людського співжиття та прагнення до миру народів планети, небувалим розвитком ("вибухом") науки й техніки. Узагальнюючи дані явища, поєднуючи у нерозривний зв'язок подальшу еволюцію біосфери з розвитком людства.

Багато з того, про що писав Вернадський, стало спадщиною сьогоднішнього дня, адже сучасними та зрозумілими нам є його думки про цілісність, неподільність цивілізації, про єдність біосфери та людства. Про переломний момент в історії людства сьогодні говорять вчені, політики, публіцисти. Він вбачав невідворотність ноосфери, що ґрунтувалась як еволюцією біосфери, так і історичним розвитком людства. З точки зору ноосферного підходу по-іншому вбачаються і сучасні больові точки розвитку світової цивілізації (варварське ставлення до біосфери, загроза світової екологічної катастрофи, виробництво засобів масового знищення).

Корінний перехід до витоків життя, до організованості біосфери і діяльності в планетарному вимірі в сучасних умовах повинен звучати як заклик до того, щоб мислити та діяти в біосферному - планетному вимірі. При цьому Вернадський розглядав науку як силу, що змінює біосферу та життя людства, яка є тим основним ланцюгом, через який поглиблюється єдність біосфери та людства.

Таким чином, вчення про ноосферу В. Вернадського стало стимулом у формуванні нової картини світу, що спрямована перш за все на знання як істину у пізнанні, а не підкоренні законів природи (екологічного імперативу), перегляду усієї сукупності традиційних світоглядних уявлень про місце і роль людини у природі і суспільстві, виявленні нових цінностей, пріоритетів і норм буття суспільства.

"Коеволюція людини і природи" М. Моїсеєва

Вхід до епохи ноосфери, на думку російського вченого М. Моїсеєва (1917-2000), повинен відбутися не як біфуркаційний скачок, тому що будь-який біфуркаційний механізм може розвиватися у непередбаченому напрямі і привести в остаточному підсумку до загибелі людства. Людство із початку зародження мусить контролювати цей перехід, розробляючи визначену стратегію, стратегію Розуму. "Потрібно говорити, що суспільство здатне забезпечити режим коеволюції з біосферою в тому випадку, якщо діяльність людей не допустить нової біфуркації, переходу біосфери в новий канал своєї еволюції, або, користуючись мовою теорії динамічних систем, у новий атрактор"21.