Розділ 3. Екологічна етика

♦ природа є суб'єктом взаємодії з суспільством;

♦ цінності розповсюджуються і на взаємини людей і на взаємини зі світом природи.

Предметом екологічної етики виступають моральні вимоги до людини у процесі взаємодії із природою і стосовно неї. Завданнями екологічної етики є:

♦ формування моральної відповідальності людини за Іншу частину природи;

♦ формування почуття любові і співчуття до природи;

o створення чітко виражених моральних цінностей, що лежать в основі обов'язків;

o формування гармонійного і рівноправного співтовариства людини і інших живих і неживих компонентів природи;

o перебудова моральної свідомості, що сприяє морально-екологічному вихованню і освіті;

o становлення необхідного обґрунтування у діяльності морально-екологічного імперативу як основного напряму у розвитку ноосфери;

o перетворення і доповнення основного етичного принципу гуманізму принципом "благоговіння перед життям".

Екологічна етика переосмислює метафізичні засади нашого мислення та розповсюджує етичні принципи на всі живі істоти, і природу взагалі виступаючи універсальною етикою людської діяльності. Адже людська діяльність здатна виконувати позитивну роль лише при моральному осмисленні, усвідомленні її у рамках людяних смислів, де окреслюється один із важливих моментів розуміння меж людської діяльності, а саме проблема лімітів інструментальної дії, абсолютизації її перетворюючих дійсність функцій. А діяльність завжди реалізується через співвідношення цілей і засобів досягнення, але не всі дії людини інструментальні. Існують форми діяльності, пов'язані не з фізичним перетворенням світу, а з маніфестацією духу та людської гідності (самопожертва, героїзм, безкорисливе служіння ідеалу).

Діяльність людини може виступати як смислодіяльність і самодіяльність як відтворювальна сила. Це призначення людини є цінним саме по собі і потребує особливого типу діяльності, на думку українського дослідника В. Крисаченка, що здатна зберігати, а не перетворювати природу. Технологічне гетеротрофне ставлення до природи має бути таким, де утилітарно-технічний компонент становить підпорядкований елемент та конструювання системи ціннісних нормативних настанов, які визначають ставлення людини, поведінку людини, дії людини, направлені на довкілля.

Екологічна етика виступає універсальною етикою в умовах кризового стану сучасного буття та є дієвим засобом у поліпшенні відносин між людиною та природою, внесенням екологічної орієнтації у різних галузях людської діяльності, доповнюючи ставлення людини до людини ставленням її (людини) до живої природи. Та є мірою сутності людини та її гідності, вона створює передумови дій, зорієнтованих на збереження і розвиток людського природного буття і відображає становлення нової форми свідомості, яка синтезує глобальне бачення природи людини (де єдність і спільність набувають практичного значення).

3.3. Концептуальні основи екологічної етики

Підґрунтям у становленні екологічної етики виступають ідеї звільнення природи, критичне ставлення до існування моральних традицій, збереження дикої природи, пошук узгодженого життя з природою.

Яскравим прикладом саме такого природоохоронного розвитку екологічної етики є діяльність і життя американського натураліста та філософа Г. Д. Topo, який висунув тезу "збереження дикої природи - це збереження світу", що отримала внаслідок сучасного екологічного руху назву екоцентризму. Г. Topo у памфлеті "Громадський непослух" висунув принцип громадської непокори - обґрунтовуючи право і обов'язок кожної людини на власну думку та особисту відповідальність за те, що відбувається у світі; змінювати існуючу в світі несправедливість, діючи за власними принципами, відділяти добро від зла і вчиняти так, як велить справедливість.

Етика "російського космізму" (XIX - початок XX ст.) виступає науково-філософською основою екологічної етики пропагуючи і втілюючи в життя екоетичні принципи (М. Федоров, О. Горський, В. Муравйов, О. Сухово-Кобилін (гуманітарний напрям); О. Барченко, В. Вернадський, М. Умов, К. Ціолковський, М. Холодний, О. Чижевсь-кий, М. Бердяєв (природно-науковий); Д. Андреєв, О. Блаватська, М. Реріх, О. Реріх, П. Успенський (езотеричний), що зробили сутнісний крок до формування екологічної етики обґрунтовуючи необхідність моральної основи у взаємодії людини та природи у їх єдності.

Засадничою для цієї течії є ідея активної еволюції, поєднуючи ідеї цілісності (поєднання світу життя і свідомості) і ідея активності (прагнення впливати на світ у бажаному напрямку), що поєднує турботу про Землю, біосферу, космос з розвитком людини і розглядає перетворення світу із перетворенням внутрішньої природи людини.

Специфічною рисою даного напряму є визнання глобального кос-мопланетарного еволюціонізму та переконаність, що перспективи цивілізації, культури й у цілому виживання та прогрес людства усе в більшій мірі визначається свідомою та цілеспрямованою - проективною діяльністю людей. За космістами, приреченість буття людини виявляється не лише у матеріальному світі, а й у відчутті "душевного сирітства", яке виникає внаслідок втраченої гармонії зв'язку людини та природи. Особливий акцент космісти роблять на концепції всеєдності (як новий виток і синтез усього сущого, без якої неможливе ні життя, ні безсмертя та подолання глобальних криз) та принципі "розумного егоїзму",як визначального принципу моральності що є універсальним (К. Ціолковський). Космісти одними з перших поставили питання про необхідність глобальної етики або нової моральності.

"Етика ненасильства" (М. Ганді, Л. Толстой, М. Кінг) є підґрунтям у становленні екологічної етики як засобу відмови насилля над природою та людиною, пропонуючи шлях спасіння природи та людини через не протидію злу.