Розділ LXXVI У КРЕЙДЯНІЙ ПРЕРІЇ

У КРЕЙДЯНІЙ ПРЕРІЇ

Не спиняючись і не стишуючи гінкого чвалу, вершник без голови й далі мчав прерією, а Зеб Стамп тільки проводжав його очима. І лише тоді, коли той зник за купою акацій, старий мисливець звівся на ноги.

Він випростався на повен зріст і якусь хвилину стояв нерухомо, розмірковуючи, що робити далі. Ця несподівана й страшна зустріч трохи сплутала його наміри, і він завагався, не знаючи, чи йти далі знайденим слідом, чи залишити його й податися по свіжому сліду вершника без голови. Перший слід обіцяв відкрити йому багато, але, може, другий відкриє ще більше? А що, як пощастить захопити вершника і дізнатися від нього самого про всі таємниці оцих його мандрів по прерії?

Заглибившись у свої роздуми й міркування, Зеб начебто геть забув про хмарку порохового диму й виляск далекого пострілу. Але тільки на коротку мить. Про такі речі він не міг зовсім забути, і вже в наступну мить думки його повернулися до них.

Та, поглянувши туди, де кілька хвилин тому здійнявся дим, він побачив щось таке, що мимохіть знов присів і ще ретельніше, ніж першого разу, заховався в кущах акації. Його стара кобила як лягла тоді, так досі й лежала, і клопотатися нею не було потреби.

І цього разу Зеб побачив чоловіка верхи на коні, але цілого, з головою на плечах. Він був ще далеко і навряд чи встиг помітити в кущах високу постать мисливця, а тим паче його кобилу, що лежала поряд на траві. Принаймні жодних ознак того, що він їх помітив, видно не було.

Та вершник і не дивився перед себе, а сидів, нахилившись до самої луки сідла, й нишпорив очима по землі під ногами свого коня.

Неважко було здогадатися, чого шукав той вершник. Зеб збагнув це з першого ж погляду: він їхав слідом вершника без голови.

— Ти диви! — нишком пробурмотів Зеб. — Виходить, не тільки мені треба розгадати цю загадку. Але хто ж би то міг бути? З біса цікаво.

Зебові не довелося довго чекати нагоди вдовольнити свою цікавість. Слід був свіжий, добре помітний, і той вершник їхав клусом, швидко наближаючись. Дуже скоро він опинився на такій відстані, що Зеб міг добре розглядіти його.

— Боже милий! — стиха вигукнув мисливець. — Я ж і сам мав здогадатися, що це він. І, здається мені, оце ще одна ланка до того ланцюга доказів, що я маю зібрати… Ану лежи тихо, худобино! Тільки мені шарпнися ще раз чи дриґни своїми ногами — і я вмить переріжу твою бісову горлянку!

Отак пристрашивши свою кобилу, Зеб замовк, сховав ІЧ?л,°.ву в листі акацій і втупив очі у вершника, що під'їхав уже зовсім близько.

То був чоловік, якого, раз побачивши, не скоро забудеш. Хоч йому заледве минуло тридцять, він мав добре- таки пошарпане обличчя, і не- так від житейських турбот, як від ницих пристрастей. Проте зараз воно було стурбоване: здавалося, того чоловіка давно вже точить якась гостра тривога, але він ще сподівається позбутись її. А загалом то було досить гарне обличчя, що могло б належати людині благородній, коли б не ота темна печать, що виказувала підлу й лиху вдачу його власника.

Його вбрання… А втім, навіщо описувати його вбрання? Синій сукняний сюртук напіввійськового крою, кашкет, пояс з великим мисливським ножем та двома револьверами — усе це ми вже згадували, коли говорили про одяг і спорядження капітана Кассія Кол-хауна.

Так, то був він.

Та не його зброя змусила Зеба Стампа сховатися в кущах. Старий мисливець не боявся зустрічі з відставним капітаном волонтерів. Хоч він і почував до Колхауна підсвідому неприязнь, але той поки що не мав ніяких підстав вважати його своїм ворогом. Зеб лишився в затінку тільки для того, щоб краще бачити все, що діється на осонні.

Так само пильно придивляючись до сліду вершника без голови, Колхаун проїхав далі.

Так само старанно ховаючись між кущами, Зеб Стамп проводжав його очима, аж поки той зник за акаціями, де й вершник без голови.

Ця зустріч дала мисливцеві нову поживу для думок і змусила його знов прикликати на допомогу свій гострий розум. Коли й перед тим він мав причини піти слідом вершника без голови, то тепер їх стало ще більше.