Розділ LXXVI У КРЕЙДЯНІЙ ПРЕРІЇ

Він одразу побачив, що кінь далі не пішов: ще один ряд відбитків копит говорив про те, що звідти він згодом повернувся назад, у прерію, хоча й іншою стежкою.

Далі пішов тільки його господар: людський слід було добре видно в мулистому річищі пересохлого струмка, обіч якого залишався кінь із зламаною підковою.

Залишивши свою кобилу в тій-таки «стайні», мисливець швидко рушив тим слідом. Дуже скоро він побачив і другий слід тієї самої людини, що вів назад.

Зеб пішов далі першим слідом.

Він анітрохи не здивувався, коли слід вивів його на ту ж таки прогалину, майже туди, де була калюжа крові, яку давно вже вилизали койоти. Тоді вій, мабуть, тягся до самої калюжі, але потім його затоптали сотні кінських копит.

Та перед тим, як вийти з хащі, Зеб знайшов один цікавий «знак», що змусив його спинитись і пильно роздивитися навколо. Серед густого підліску він натрапив на місце, де якийсь час стояла людина. Трава там не росла, і м'який грунт був щільно втоптаний підошвами чобіт або черевиків. Відбитки тих самих підошов тяглися майже до кривавої калюжі, а потім повертали назад.

Але то було не все. На дереві, що росло поблизу, Зеб побачив ще одну річ, якої не помітили ні люди із загону шукачів, ні їхній провідник Спенглер, — закіптюжений і обгорілий клаптик паперу, судячи з усього, вжитий замість пижа. Він висів на гілці акації, зачепившись за колючку.

Старий мисливець зняв папірця з гілки, розправив його на своїй шкарубкій долоні і прочитав на тому брудному клаптику добре відомі йому ім'я та прізвище, що разом із зазначенням чину складались в ініціали «К. К. К.»