Розділ «Політика «малого» зла»

Під час виборів Президента України 1 грудня 1991 року галичани віддали перевагу Чорноволу перед Кравчуком. Під час виборів Президента 1994 року вже Кравчук вважався меншим злом і Кучма майже не набрав голосів у Галичині.

Минув рік, загострилася боротьба за владу між Головою Верховної Ради Олександром Морозом і Президентом Леонідом Кучмою. На цей раз галичани вже Кучму оцінювали як менше зло і вся Галичина щиро бажала йому успіху в боротьбі проти «комуніста» Мороза.

Якщо завтра постане альтернатива Олександр Мороз чи Петро Симоненко, то галичани меншим злом вважатимуть «демократа» Олександра Мороза і під час його приїзду до Львова влаштують бурхливі овації з квітами — як свого часу Чорноволу, Кравчуку, Кучмі. Може ще й булаву піднесуть.

Куди приведе такий шлях?..

Питання друге. Чи підніме хтось повстання проти влади, якщо та відбере у нього курку, через тиждень качку, а через місяць — бичка? Далі ремствувань на несправедливість, здається, справа не піде.

А якщо руйнують села і міста Батьківщини, нищать твоїх рідних, то що тоді? Власне, на це питання відповів вже Шаміль Басаєв, який став героєм чеченського народу.

З малим злом важко розпочати боротьбу, бо його можна перетерпіти і воно поширюється. З великим злом боротися легше, бо відступати вже нікуди.

Народ не повстане, якщо в України відберуть частку незалежності, наприклад, закордонні активи, будинки посольств і консульств, Чорноморський флот, берегову інфраструктуру Севастополя, сам Севастополь, тактичну, а потім стратегічну ядерну зброю, газосховища тощо. Народ підніметься лиш тоді, коли в нього захочуть відібрати все. Якщо ворог збройно нападе на Україну.

Росія це розуміє, тому обрала стратегію малих перемог: самостійність забирає у нас частинами — під заклинання у вічній дружбі. Росіяни вже й назву придумали цій стратегії: м'яка інтеграція України в Російську Федерацію.

Для українців йти шляхом вибору малого зла — це політична смерть. А саме цей шлях обрали українські демократи. До цього змушує їх страх перед великим життям, страх перед небезпекою, яка може позбавити їх комфорту.

Страх встати на повний зріст, страх натиснути на гашетку. Страх покласти на кін все, в тому числі життя своє і рідних. Цей ганебний страх не тільки змушує орієнтуватися на менше зло, а й змушує зображувати зло як добро.

Орієнтація на Захід справді незрівнянно менше зло, ніж орієнтація на Росію. То що, підтримуймо Кучму — він нас покладе під «цивілізований» Захід, що пахне парфумами «Діор», а не під смердючу варварську Росію, яка зґвалтує і не подякує?! Чи може захищатимемо честь до останнього?

Але ні, демократична братія вирішила оспівувати американського ґвалтівника та його інвестиції під жорсткі політичні умови позики — оці удавки Міжнародного валютного фонду. Демократи аж вивертаються, зображаючи менше зло як добро, зображуючи насилля над Україною як акт гуманітарної допомоги. Згадаймо хоча б шантаж США з приводу ядерних ракет. З уст удовенків та кучм ми довідалися як добре буде Україні, коли її поставлять на коліна.

Що ж робити?

Не орієнтуватися на менше зло. Зло будь-яких масштабів є злом і треба бути в опозиції до нього постійно, не шукати сенсу чи доброго знаку в зменшувальних прикметниках, а рішуче протистояти йому.

На жаль, політика «малогоє зла продовжує бути визначальною як на українському Олімпі, так і на підході до нього — в стані демократичної, насправді американської опозиції.

Орієнтація на менше зло, введена в ранг як державної політики, так і політики опозиції, хитрування, зважування, вимірювання зла безперспективне — це політика неповноцінних, яка ніколи не приведе до перемоги. Нам треба рішучих українських політиків, не боязких, наступальних, нам треба не політичні крамарі, конформісти, ґешефтмахери — торгівці своїм ораторським умінням, а ідеалісти, які виборять Україну Миколи Міхновського.

3 липня 1995 року,

Київ.