У Клебань, що між Тульчином і Брацлавом, кінний відділ більшовиків увійшов без пострілу. Доки ще загін гадюкою втягувався між хати, з села вже повтікали майже всі юнаки. Село завмерло в очікуванні нещастя. Хто такі «товаріщі», вже знав кожний…
Та потомлені походом москалі не дуже бешкетували. Повечерявши, вони швидко полягали спати…
А вночі в село ще тихше увійшли повстанці гайсинського отамана Лиха-Дорошенка… Діяли за наперед визначеним планом, тож отаману не довелося віддавати наказів. Козаки невеликими групами розійшлися по хатах, де стали на постій більшовики.
Невдовзі їх, сонних і невдоволених, почали зводити до отамана. Було холодно, і допит не проводився. Та й про що було говорити? Не перевиховувати ж їх…
Усі розуміли повстанське правило: полонених взимку немає. Тож залишалося лише почати кривавий бенкет.
Козаки різали ворога з насолодою. На час екзекуції людська подоба спала з лісовиків. Очі їхні світилися утіхою і наче промовляли: «Це за смерть Івана Максимчука… А це за смерть наших батьків, сестер і братів…»
Москалів було вирізано до решти. Гора їхніх тіл рухалася і хрипіла.
Перелякані коні нервувалися…
Справивши криваві поминки по Іванові Максимчуку, якого більшовики замордували в Ладижині кілька днів тому, козаки почали збиратися в дорогу.
Усі розуміли, що це була помста не лише за Івана. Це була «помста за насильство, за втрачене життя, спокійне і безпечне, за сон у лісі зимою на снігу, за голод, холод і нужду, за сльози матерів і сестер, за кров братів, за всі грабунки, за арешти і розстріли синів найкращих України», — так писав вже на еміграції Степан Радзієвський, повстанець загону гайсинського отамана Лиха-Дорошенка.
73. Під Кабардинкою
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „72. За брата кров“ на сторінці 1. Приємного читання.