Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

---

5.1. Людина як біологічний та соціальний суб’єкт

---

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, які вивчають людину. Так, філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі, передусім як суб’єкта пізнання і творчості. Економічна наука припускає, що людина здатна на раціональний вибір. Історики проявляють інтерес до того, як під впливом культурно-історичних факторів змінюється людська істота. Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи та канали зворотного впливу особистості на соціальний стан. Для релігії найважливішим є питання про природу людини, її походження і призначення, виникнення життя на Землі, зв’язок із Космосом, місце у Всесвіті. Психологія аналізує людину як цілісність психічних процесів, властивостей та відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи, і виходить з того, що мотиви людської поведінки здебільшого ірраціональні й незбагненні [37, с. 58].

Людина як частина природи є біологічним суб’єктом. За своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає. Подібність людини і тварини визначається:

1) складом речовини, будовою та поведінкою організмів;

2) у людини є рудиментарні органи[11], які виконували важливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Людина — багатоструктурний, багатофункціональний об’єкт — організм, який складається з декількох рівнів ієрархічної організації: атомно-молекулярного, клітинного, тканинного, органного, системного — сукупності органів, що виконують певну функцію, апаратів — сукупності систем. Під ієрархією слід розуміти співзалежність, верховенство певних систем, від діяльності яких залежить безпека всього організму. Вирізняють п’ять ієрархічних систем, взаємодія яких забезпечує безпечну життєдіяльність людини (табл. 5.1.) [73, с. 156].

Ще однією важливою системою є атомно-молекулярна, яка активно впливає на функції структур вищих рівнів. Кожний із них впливає на певні процеси, функції в організмі, на синтез складних біологічно активних молекул. Життєво найважливішими молекулами є амінокислоти, білки, жири, вуглеводи, рибонуклеїнові (РНК), дезоксирибонуклеїнові кислоти (ДНК), ферменти. Вони — основа життєдіяльності людини, тому що визначають процеси на кожному рівні і передусім — клітинному. Властивості ДНК можуть змінюватися при дії на неї хімічно активних речовин, що руйнують її будову. Як правило, це мутагени, канцерогени, тератогени, ксенобіотики. Саме вони, змінюючи структуру ДНК, викликають негативні зміни в клітинах.

Від стану клітин залежить функціонування всіх систем організму, наприклад швидкість старіння, спроможність до самовідновлення. Від того, чим ми харчуємося, якою є якість продуктів, які речовини потрапляють усередину організму з водою, повітрям, їжею, залежить як здоров’я, так і тривалість життя. Відомо, що клітини можуть ділитися не більше 50 разів, після чого їхня генетична інформація вичерпується і клітина, а значить тканина, орган, апарат і весь організм, умирає. Це закон Хайфлика—Оловникова — американського та російського біологів, які встановили цю закономірність на початку 70-х років ХХ століття. При кожному діленні клітини (а його часто викликають сторонні речовини) подвійна спіраль ДНК розплітається, випрямляється, і ці розплетені частини знищують спеціальні ферменти. Що коротшою стає молекула ДНК, то коротшає й життя. Ось чому клітини треба берегти змолоду — обмежити вживання алкоголю, ксенобіотиків, вести активний, інтелектуальний спосіб життя — саме це продовжує вік людини. Такий спосіб життя характерний для довгожителів [59, с. 158].

Таблиця 5.1. Ієрархічність систем організму людини та їх основні функції 

№ з/п	Система	Будова системи	Функції	Шкідливі фактори
1	Нейрогуморальна*	Система нейро­нів, залоз внутрішньої секреції	Контроль, регуляція всіх функцій організму	Фізичні (шум, електрострум), хімічні (лікарські препарати), біологічні (мікроби, токсини)
2	Життєво-забезпечувальна	Дихальна, кровоносна, травна, ви­дільна системи	Забезпечення організму життє­во важливими ре­човинами та видалення шлаків	Хімічні (речовини 1-го та 2-го класів небезпечності), біологічні
3	Виконавча	Опорно-рухова будова	Забезпечення безпеки організму	Гіпокінезія, по­стійні надмірні перевантаження
4	Репродуктивна	Статеві залози, органи	Відтворення, репродукція людини	Хімічні, біологіч ні, фізико-хімічні, соціальні

*Нейрогуморальна регуляція — спільний регулюючий, координуючий та інтегруючий вплив нервової системи і гуморальних чинників (що містяться в крові, лімфі і тканинній рідині біологічно активних речовин — метаболітів, гормонів, медіаторів та ін.) на фізіологічні процеси в організмі тварин і людини.

Таким чином, стан організму, його активність, життєдіяльність залежать від якості молекулярно-клітинного рівня, який визначає властивості, якості всіх систем організму людини. У свою чергу, довкілля впливає на всі системи організму, на його функціональні властивості. Погіршення умов життя в навколишньому середовищі обов’язково призводить до збільшення вірогідності появи небезпеки в життєдіяльності людини [73, с. 156].

Людина як біологічний вид має:

— характерні тілесні ознаки (пряма хода, руки, пристосовані до праці, тощо);

— високорозвинений мозок, здатний відображати світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх по­треб, інтересів, ідеалів;

— свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистісної природи;

— мислення та мову, що з’явилися в результаті трудової суспільної діяльності [38, с. 59].

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не лише в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв’язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватися в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі [38, с. 59].

Зміст та характер людського життя визначаються способом людської діяльності, головними чинниками якої є засоби виробництва та спілкування. Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей. Таким чином, ми підходимо до людини з трьома різними вимірюваннями її суті: біологічним, психічним і соціальним.

Під психічним розуміють внутрішній духовний світ людини — її воля, переживання, пам’ять, характер, темперамент тощо.

Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологічне, природне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як живе». Але і «що живе», і «як живе» злилися в одне ціле, в соціальну істоту, ім’я якій Людина. Природне функціонування її організму, соціально зумовлене, залежить від тих об’єктивних умов, у яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища.