Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

Здоров’я на біологічному рівні припускає динамічну рівновагу функцій усіх внутрішніх органів та їхнє адекватне реагування на вплив навколишнього середовища. Якщо питання профілактики здоров’я, зміцнення захисних сил організму й лікування хвороб віддавна перебувають у полі зору традиційної медицини, то наші уявлення про сутність і шляхи забезпечення здоров’я, пов’язаного з психологічним рівнем, поки що не можуть бути визнані як задовільні.

Здоров’я на психологічному рівні в той чи інший спосіб пов’язане з особистісним контекстом, у рамках якого людину розглядають як психічне ціле. Основне завдання цього рівня — зрозуміти головне: що таке здорова особистість. За визначенням психіатра С. С. Корсакова, що гармонійніше об’єднані всі істотні властивості особистості, то вона більш стійка, урівноважена й здатна протидіяти впливам, які намагаються порушити її цілісність. Благополуччя в психічному здоров’ї особистості може бути порушене домінуванням певних та негативних за своєю суттю рис характеру, дефектами в моральній сфері, неправильним вибором ціннісних орієнтацій тощо.

Здоров’я на соціальному рівні слід розуміти досить умовно, тому що психологічні властивості особистості просто не існують поза системою суспільних відносин, у яку вона включена. Людина з’являється на цьому рівні насамперед як істота суспільна. І природно: тут на передній план виходять питання впливу соціуму на здоров’я особистості. Психічне здоров’я переживає вплив із боку різних соціальних зв’язків, у тому числі родини, спілкування з друзями і родичами, роботи, дозвілля, приналежності до релігійних або інших організацій та ін., причому наслідки цих впливів можуть бути і позитивними, і негативними. Тільки люди зі здоровою психікою звичайно почуваються активними учасниками соціальної системи. Виховна занедбаність і несприятливі умови навколишнього середо­вища стають причиною формування різних способів неадекватної поведінки людини в суспільстві, зокрема кримінальних рис особистості. Вона може деградувати або змінитись, якщо зміниться її ставлення до людей, до праці або колективу. Тільки стійкість і сталість активних стосунків дадуть їй змогу підтримувати власну впевненість та протистояти впливам середовища, переборювати опір зовнішніх умов, долати перешкоди і досягати поставленої мети, реалізовувати свої наміри. Втілення ідей психічного здоров’я на соціальному рівні вимагає від суспіль­ства перегляду вкорінених, але не виправданих традицій і пріоритетів у сфері виховання й навчання, професійної зайнятості, організації дозвілля та відпочинку, індустрії харчування тощо.

Із позицій холістичного підходу виокремлюють декілька складників здоров’я людини. Наприклад, В. О. Ананьєв [2] пише про сім потенціалів особистості, що взаємопов’язані й відображають різні аспекти душевного, тілесного та соціального здоров’я: потенціал розуму, потенціал волі, потенціал почуттів, потенціал тіла, суспільний потенціал, креативний та духовний потенціали.

Фізичне здоров’я — найважливіший компонент у складній структурі стану здоров’я людини. Фізичний, або соматичний складник стосується тіла. Це гармонійна єдність усіх обмінних процесів між організмом і навколишнім середовищем і, як результат цього, узгоджений перебіг обмінних процесів усередині організму, що проявляється в оптимальній життєздатності його органів та систем [5]. Фізичне здоров’я обумовлене властивостями організму як складної біологічної системи, що має інтегральні властивості, які відсутні в окремих складниках (клітинах, тканинах, органах та системах органів). Без взаємозв’язку між собою ці елементи не можуть підтримувати індивідуальне існування [95]. Фізичне здоров’я обумовлюється здатністю організму до саморегулювання. Досконала координація всіх функцій — наслідок того, що живий організм становить саморегулятивну систему. Саморегуляція — це сутність біологічної форми розвитку, тобто життя. Ця загальна властивість біологічних систем дає змогу встановлювати та підтримувати на певному, відносно постійному рівні ті чи інші фізіологічно-біохімічні або інші біологічні показники (константи), наприклад постійність температури тіла, рівень артеріального тиску, вміст глюкози в крові тощо (це проявляється у відносно динамічній постійності внутрішнього середовища організму — гомеостазі — homeostasis: грецьк. homoios — подібний + stasis — стояння, нерухомість) [97].

Отже, фізичне здоров’я — це стан організму, який характеризується можливостями адаптуватися до різноманітних факторів середовища; рівень фізичного розвитку, фізична та функціональна підготовленість організму до виконання фізичних навантажень [95, с. 68].

Щодо соціального здоров’я, то існують різні підходи до його визначення. Соціальний складник стосується функ­ціонування людини в суспільстві: це її здатність підтримувати й використовувати стосунки з іншими людьми, її соціальні зв’язки, ресурси, здатність до спілкування та його якість [65].

Духовний складник здоров’я пов’язаний із максимальним розкриттям духовного, морального потенціалу, свідомим прагненням людини до реалізації вищих властивостей особистості. Як підкреслює А. Маслоу, духовне здоров’я проявляється у зв’язках людини зі світом: у релігійності, у відчутті краси, гармонії і захопленні самим життям [68]. Г. С. Абрамова та Ю. А. Юдчиць основним критерієм духовного здоров’я називають прагнення особистості до створення в житті, яке сприймається нею як цінність, нових позитивних якостей [94].

Сформульовані основні положення духовного здоров’я мають свої витоки в античній філософії:

— духовне здоров’я являє собою найкращий стан психіки, який заслуговує на високу моральну оцінку;

— духовне здоров’я виявляється в здатності людини зберігати спокій, не піддаватися пристрастям — сумові, страху, радості, надії, підкорюючи свої бажання проявам космічних (природних чи Божественних) законів;

— шлях до набуття духовного здоров’я пролягає крізь розвиток індивідуального розуму, який виступає частиною Божественного Логосу;

— індивідуальний розум має безмежну силу; вона проявляється в тому, що людина, яка зрозуміла закони природи, неодмінно буде наслідувати їх. Душевні ж страждання виникають унаслідок недостатнього розуміння цих законів;

— розумінню законів природи та внутрішньому прийняттю їх як необхідності допомагають заняття філософією, яка, таким чином, стає засобом зцілення душі;

— філософія впливає на людину через розмірковування. Однак вона може використовувати й деякі додаткові засоби, такі як поетичні образи, музичні твори, заняття математикою;

— філософія передбачає певний — аскетичний — спосіб життя, який допомагає стримувати тілесні бажання і створює відносну незалежність від матеріальних умов існування;

— суттєва перепона для досягнення духовного здоров’я — тілесний початок у людині;

— духовне здоров’я — це перевага небагатьох мудреців. Їх розмірковування не залежать від думок нерозумних людей, які їх обговорюють. Духовно здорова людина оберігає свій спокій і намагається уникати конфліктів [44, с. 194—195].

Отже, духовне здоров’я передбачає почуття особистої відповідальності й свободи творення власного життя. Передумовою та виявом духовного здоров’я є «ствердження себе, суспільства й всесвіту» в їх неподільності.

Виокремлення в структурі здоров’я людини фізичного, соціального, психологічного та духовного компонентів досить умовне, оскільки всі ці складники тісно взаємопов’язані, і серйозні порушення в одному з них неминуче тягнуть за собою розлади в інших [108]. Очевидно, що через психічний канал можлива гармонізація взаємодії всіх складників здоров’я і досягнення його високого рівня.