Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

Середня: людина прагне працювати самостійно, ефективно, стати більш помітною, максимально самоактуалізуватися в інтересах організації.

Зрілa — проявляється в креативній самоактуалізації, особистісно-творчій зрілості: спостерігається прагнення досягнути максимального результату і вдосконалити свій досвід та майстерність. Виникає необхідність працювати більш ефективно, йти на ризик, розвиваючи власний творчий потенціал, для збереження свого становища на ринку праці й професійної конкурентоздатності.

Кар’єрні досягнення людини залежать від рівня її особистісного професійного розвитку. Тут важливі такі аспекти:

1) кваліфікація — рівень підготовленості до певного виду праці;

2) мотивація — і як елемент здійснюваного керівником переконання та керівництва до дії, і як самомотивація, що безпосередньо пов’язана з головними цінностями людини й не завжди дотична до реалій підприємства;

3) соціалізація — стосується насамперед неформальної культури певного підприємства (неписані правила і ритуали), що може стати перешкодою для розвитку особистості. Існує ризик отримати негативну оцінку з боку керівництва чи колег за вияв ініціативи, яка може нашкодити представникам установи;

4) реалізація — безпосередньо пов’язана з аспектом соціалізації. Задуми, що передбачають зміни, не мають належної підтримки, підприємство визначає межі діяльності своїх співробітників і створює проблеми для їхнього кар’єрного зростання.

Людину можуть задовольняти одні аспекти її роботи і не задовольняти інші, а це, у свою чергу, впливає на самооцінку, рівень мотивації індивіда, його відданість справі тощо. У середині життя часто відбувається процес самоаналізу, пов’язаний з переоцінкою професійного вибору та просування вперед, який може спонукати людину до змін напряму своєї кар’єри. Причиною може бути невдоволення результатами чи характером своєї професійної діяльності, що викличе певні особистісні переживання, пов’язані з кризою цього віку. Можливі зміни цінностей та цілей після сорока років. Це пояснюється так званим «поверненням мрій» [61, с. 812]. На думку багатьох дослідників, дорослим легше пережити цей період за систематичної самооцінки власних здібностей та якості реалізованого професійного становища. Процес переоцінювання життєвого укладу, включно з роботою, більш властивий людям саме середнього віку, оскільки в старшому віці вони або на пенсії, або характер трудової діяльності їх влаштовує і їм складніше змінювати спосіб життя. Молодь ще остаточно не визначилася зі своїм професійним вибором, у неї малий досвід, щоб його переоцінювати.

Проблеми кризового періоду пов’язані не тільки з професійними кар’єрними орієнтаціями, але і з родинними проблемами. Учені, описуючи процес розвитку особистості, визначили завдання для середнього віку [112, с. 17]: нагальна потреба в необхідності одночасно пристосуватися «до зрослої відповідальності за старих батьків і обов’язків щодо дітей, які дорослішають і стають незалежними»; зав­дання переглянути стосунки з дітьми і відпустити їх у самостійне життя; навчитися жити у «спорожнілому гнізді» [там само, с. 812—813]. Збільшення середньої тривалості життя і вплив сучасних суспільних умов дають змогу професіоналам довше працювати і діяти згідно з власним вибором [там само, с. 817]. Виконавши свої батьківські обов’язки, незважаючи на неминучість деякого зниження доходів, вони можуть довільно змінювати свій спосіб життя, чому, у свою чергу, сприяє толерантне ставлення сучасного суспільства до відхилень від усталених соціальних норм.

Проте кількість професіоналів середнього віку, що кардинально змінюють напрям своєї професійної діяльності, невелика. Як правило, це або ті, кого не влаштовує реалізація їхніх здібностей на роботі, або ті, хто вважає, що здатний на більше, але на нинішній трудовій діяльності цього не може здійснити, або це професіонали, які змушені змінювати роботу через «професійне згорання».

Загалом ситуація, коли неможливо досягти бажаних результатів у професійній діяльності (кар’єрі), небезпечна, оскільки призводить до підвищення рівня тривожності та порушення душевної рівноваги, що аж ніяк не сприяє особистісному зростанню професіонала.

Проблема професійного довголіття є не тільки особистим бажанням кожного, а й насущною соціальною потребою. Питання психології здоров’я в контексті професійної діяльності зосереджуються на двох завданнях: виявлення резервів професійного довголіття; психологічне забезпечення виходу з професії за віком.

При вирішенні першого завдання суттєва роль відводиться психогігієні праці: з її допомогою відшукують оптимальні варіанти організації робочого середовища, психологічного клімату, беруть до уваги індивідуальні особливості суб’єктів діяльності. Проблема професійного довголіття особливо стосується діяльності працівників, на яких по­кладені функції управління, відповідальності за працю інших. Професійна діяльність вимагає постійної напруги, енергії, характеризується хвилюваннями і перевтомою. Їй притаманні насичений робочий день, енерговитрати, нер­вова напруга. Однією з найважливіших умов підтримки психічного здоров’я у процесі професійної діяльності є вміння людини застосовувати прийоми психічного самоврядування (саморегуляції), тобто здій­снювати свідомі впливи на психічні явища (процеси, властивості, стани, поведінку).

Виконання другого завдання — забезпечення виходу на пенсію — закладається протягом усього життя людини. Але збереження працездатності може утримуватися не тільки завдяки сприятливому зовнішньому середовищу, раціональній організації праці, а й профілактикою вікових змін організму і психіки.

У загальний комплекс заходів щодо зміцнення професійного здоров’я працівників зазвичай входять питання ефективного психологічного добору персоналу, його належної професійної підготовки, наукової організації умов праці й відпочинку. У зв’язку з цим порівняно недавно стали приділяти увагу розробці різних видів програм, семінарів, тренінгів, спрямованих на підвищення професійного здоров’я. Акцент робиться на формуванні відповідних умінь та навичок самовпливу з метою запобігання розвитку стресу, попередження тривожних станів та психічної напруги. Поряд із програмами з підвищення ступеня фізичної тренованості найчастіше розвиток професійного здоров’я досягається за допомогою різних методів психічної саморегуляції, у тому числі аутогенного тренування, біологічного зворотного зв’язку, медитації тощо.