Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

Отже, людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівнів. При цьому людський індивід — інтегральна єдність, яка є основою для виникнення нового якісного ступеня — особистості [38, с. 59—60].

Особистість — це міра цілісності людини, що включає всю множину взаємопов’язаних характеристик та елементів [38, с. 60]. Головною підсумковою властивістю особистості є світогляд, а особливим її компонентом — моральність. Найголовніша відмінність між людьми і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне існує, людям властива життєдіяльність. Усе, що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяль­ності.

Діяльність — це специфічний людський спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури. Характерними ознаками діяльності людини є те, що вона:

— діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби;

— існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо);

— обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні;

— з самого початку життя грається, вчиться, працює;

— саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

— відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище);

— діє усвідомлено і цілеспрямовано [38, с. 60].

Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До видів діяльності належать: праця, гра, навчання, спілкування. Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності — у праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою та мистецтвом, в активній громадській діяльності тощо.

До типів діяльності належать такі, що вибудувані за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів:

— перетворюючий: предметна діяльність (люди — природа, матеріальні цінності);

— соціальний (люди — люди, управління, освіта, ліку­вання);

— духовно-пізнавальний: теоретичні, прикладні, практичні дослідження;

— ціннісно-орієнтаційний: пізнання світу з позицій добра і зла (мораль, ідеологія);

— комунікативний: взаємодія з іншими;

— художньо-творчий: пізнання світу в художніх образах;

— споживчий: матеріальне, духовне, споживче.

Але жодний тип та вид діяльності не реалізується в чистому вигляді. Наприклад, праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування [38, с. 62].