Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

Рухові реакції, пов’язані з м’язовими скороченнями, є однією з найбільш поширених видів рефлекторних реакцій організму, котрі забезпечують орієнтацію та переміщення тіла у просторі. Руховий аналізатор — це нейрофізіологічна система, за допомогою якої здійснюються аналіз та синтез сигналів, що надходять від органів руху. Всі рухові реакції за характером м’язових скорочень поділяються на дві категорії: реакції, котрі забезпечують тонус м’язових волокон — тривалі тонічні скорочення; реакції, які забезпечують локальні рухи. Руховий аналізатор має виключно важливе значення для виконання та розучування рухів, контролювання правильності та точності рухів, підтримання постійного тонусу м’язів тіла та координації рухів [15].

Зоровий аналізатор. З погляду безпеки людини цей аналізатор найвідповідальніший. Адже через зір ми одержуємо понад 90 % інформації про зовнішній світ. Зорові рецептори сприймають спектральний склад сонячного світла в діапазоні 380—780 нм, а це близько 150 відтінків кольорів. У техніці, відповідно до Держстандарту, встановлено чотири сигнальних кольори: червоний — сигналізує про безпосередню небезпеку; жовтий — застосовують для попередження небезпеки; зелений — для знаків, що наказують робити саме так; синій — для вказівних знаків [12, с. 91].

Слід зазначити, що зоровий аналізатор має найбільшу адаптацію і такі своєрідні характеристики, як інерція, гострота, глибина, поле зору, зорове відображення, видимість [12, с. 91]. Тобто в зоровій системі відбуваються складні процеси сприйняття реальності.

Слуховий аналізатор — другий за значенням для сприй­няття довкілля і безпеки життєдіяльності. Вухо людини реагує на хвильові акустичні процеси, зумовлені механічними коливаннями у пружному середовищі (повітрі). Система слуху людини (зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо) сприймає звукові коливання, формує слухові відчуття і впізнає звукові образи. Це має велике сигнальне значення, бо звукові коливання несуть інформацію про небезпечні явища, що є причиною цих коливань. Для оцінювання суб’єктивної гучності звуку встановлено шкалу, одиницею вимірювання якої є децибел, а частота акустичних коливань (висота звуку) вимірюється в герцах [12, с. 91].

Смаковий аналізатор. Смак — відчуття, котре виникає під впливом певних хімічних речовин, розчинних у воді, на смакові рецептори, розташовані на різних ділянках язика. У фізіології та психології поширена чотирикомпонентна теорія смаку, згідно з якою існують чотири елементарних смакових відчуття: солодкого, гіркого, кислого, солоного. Всі інші смакових відчуття є їх комбінацією. Різні ділянки язика мають різну чутливість до смакових відчуттів. Кінчик язика найбільш чутливий до солодкого, краї язика — до кислого та солоного. Корінь язика найбільш чутливий до гіркого. Сприйняття смакових речовин викликається хімічними реакціями в місці контакту речовини та смакового рецептора. Встановлено, що кожний рецептор містить високочутливі білкові речовини, котрі розпадаються під впливом певних смакових речовин. Збудження від смакових рецепторів передається в центральну нервову систему провідними шляхами [11]. Біологічне значення смакових відчуттів полягає, з одного боку, у визначенні їстівності їжі, а з другого — в регуляції процесу травлення. Завдяки наявності вегетативних рефлексів смакові відчуття беруть участь у процесах секреції травних залоз, причому впливають не лише на інтенсивність секреторного процесу, а й на склад секрету.

Нюховий аналізатор. Нюх — процес сприйняття запахів речовин. Система нюхових рецепторів, нюхових нервів та центрів нюху становить аналізатор нюху. Приємні запахи сприяють покращенню самопочуття людини, а неприємні можуть пригнічувати, викликаючи негативні реакції. Вони здатні змінювати температуру шкіри, відбивати апетит, підвищувати чутливість нервової системи. Виявлено, що запах бензолу покращує слух, запах толуолу підвищує гостроту зору в сутінках, запах камфори робить очі чутливими до зеленого кольору і знижує сприйняття червоного. Цей аналізатор менш важливий для життя людини, ніж зір і слух. Втрата нюху виявляється в неможливості відчувати запахи речовин у повітрі (а вони можуть бути важливими для здоров’я), розпізнавати зіпсовану їжу. Для працівників парфумерної, харчової промисловості, сфери харчування втрата нюху може стати причиною зміни професії [11].

Шкірний, або тактильний, аналізатор відіграє виняткову роль у житті людини, особливо за його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні цілісного сприйняття навколишнього світу. При втраті зору і слуху людина за допомогою тактильного аналізатора за рахунок тренування та різноманітних технічних пристосувань може «чути», «читати», тобто діяти і бути корисною суспільству. Тактильною чутливістю людина зобов’язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у ви­гляді дотику або тиску. У шкірі розрізняють три прошарки: зовнішній (епідерміс), сполучнотканинний (власне шкіра — дер­ма) і підшкірна жирова клітковина. У шкірі дуже багато нервових волокон та нервових закінчень, що розподілені вкрай нерівномірно і забезпечують різним ділянкам тіла різну чутливість. Наявність на шкірі волосяного покриву значно підвищує чутливість тактильного аналізатора. Зав­дяки збігу, розташуванню рецепторів та провідникових шляхів температурно-сенсорну систему звичайно розглядають як частину шкірного аналізатора. Людина — істота теплокровна, тож усі біохімічні процеси в її організмі можуть протікати з необхідною швидкістю і напрямком при певному діапазоні температур. На підтримку цього діапазону температур спрямовані теплорегуляційні процеси (теплопродукція і тепловіддача). За високої температури зовнішнього середовища судини шкіри розширюються і тепловіддача посилюється, за низької — судини звужуються і тепловіддача зменшується [38, с. 83—84].

Вестибулярна сенсорна система відіграє разом із зоровим та кінестетичним аналізаторами провідну роль у життєдіяльності людини і забезпечує орієнтацію у просторі: сприйняття дії на організм сили земного тяжіння, положення тіла у просторі, характер переміщення тіла. Робота вестибулярного аналізатора дає змогу постійно оцінювати положення та рух тіла у просторі і відповідно до цього рефлекторно змінювати тонус скелетних м’язів і положення голови та тіла у необхідному напрямку.

Аналізатор внутрішніх органів, або вісцеральний аналізатор, відіграє надзвичайно важливу роль у здоров’ї та житті людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людину про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру [12, с. 92]. Ці небезпеки серйозно впливають на життєдіяльність людського організму. Для розуміння біологічної значущості внутрішнього аналізатора необхідно визначити поняття «внутрішнє середовище організму». Коли ми говоримо про поганий стан здоров’я, то це стосується передусім порушення рівноваги внутрішнього середовища організму. Внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими контактує кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища, зберігає відносну сталість.

Гомеостаз — стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регулярним поновленням основних її структур за рахунок саморегуляції [12, с. 92]. Зовнішнє і внутрішнє середовища діалектично єдині. Коли на організм діють надзвичайні подразники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, яке дає змогу оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування [38, с. 84—85].

Фізіологічні особливості організму людини розглядаються з урахуванням взаємодії з навколишнім середовищем. У цьому випадку можливе більш повне уявлення про джерела небезпек для здоров’я та життя людини. Така взаємодія здійснюється шляхом обміну речовин і енергії. Обмін речовин умовно можна поділити на зовнішній обмін, який включає надходження харчових речовин в організм та видалення кінцевих продуктів розпаду, і внутрішній, який охоплює всі перетворення харчових речовин у клітинах організму. Харчові речовини, які потрапили в організм, витрачаються на енергетичні та будівельні процеси, що протікають одночасно. При розпаді харчових речовин виділяється енергія, яка витрачається на синтез специфічних для даного організму сполук, на підтримку постійної температури тіла, проведення нервових імпульсів та ін. [38, с. 85—86].

Основним методом дослідження обміну речовин є метод визначення їхнього балансу — скільки їх потрапило в організм, видалилось, а також їх енергетична цінність. Баланс енергії визначається на основі даних про калорійність харчових продуктів, а також кінцевих речовин, що виводяться з організму. Енергозабезпеченість їжі має відповідати енерговитратам організму, тобто енергетичні по­треби людини повинні повністю покриватися за рахунок енергетичної цінності харчових продуктів, які входять у раціон людини. Для нормального функціонування організму щоденний раціон людини має включати шість основних складових: білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні речовини і воду. Харчові речовини, які люди отримують разом з їжею, можна умовно поділити на дві групи: ті, що необхідні їм у великих кількостях, або макрокомпоненти (вода, білки, жири, вуглеводи), і ті, що необхідні в менших кількостях, або мікрокомпоненти (вітаміни та мінеральні компоненти).

Білки — це пластичний матеріал для формування клітин та міжклітинної речовини. Людський організм складається з білків (м’язи, серце, мозок і навіть кістки містять їх значну кількість). Роль білків визначається не тільки різноманітністю їхніх функцій, але й незамінністю їх іншими речовинами. Білки — це органічні речовини, що складаються з амінокислот, які, поєднуючись між собою в різних композиціях, надають білкам різноманітних властивостей [38, с. 86—87].

Жири та їхня роль у харчуванні визначаються їх високою калорійністю й участю в процесах обміну. Жири забезпечують у середньому 33 % добової енергоцінності раціону. З жирами в організм надходять необхідні для життєдіяльності речовини: вітаміни А, D, Е, К і біологічно важливі фосфоліпіди (лецитин, холін). Жири забезпечують всмоктування з кишечника низки мінеральних речовин та жиророзчинних вітамінів. У вигляді сполук з білками жири входять до складу клітинних оболонок і ядер, беруть участь у регулюванні обміну речовин у клітинах.

Вуглеводи. Вуглеводи є основною частиною харчового раціону. Фізіологічне значення вуглеводів переважно визначається їх енергетичними властивостями. Вони є головним джерелом енергії організму (становлять 55 % енергоцінності добового раціону) [38, c. 88—89].

Вітаміни регулюють процеси обміну речовин, необхідні для формування ферментів, гормонів та ін. Вітаміни беруть участь в окислювальних процесах, внаслідок яких із вуглеводів та жирів утворюються численні речовини, що їх використовує організм як енергетичний та пластичний матеріал. Вітаміни майже не синтезуються в організмі і мають надходити з їжею. Відсутність вітамінів у раціоні протягом тривалого часу може спричинити різні захворювання. У нашому кліматичному поясі наприкінці зими та на початку весни найчастіше помітний дефіцит вітамінів А, С, В1, В2 і РР.

Мінеральні речовини не мають енергетичної цінності, але необхідні для життєдіяльності організму. Потрапляють вони в організм з продуктами харчування у вигляді мінеральних солей. Мінеральні речовини, які містяться в харчових продуктах і тканинах організму в значній кількості, належать до макроелементів. Макроелементи бувають основного й кислотного характеру. До основних належать кальцій, магній, калій, натрій, до кислих — фосфор, сірка, хлор.

Мікроелементи — це група хімічних елементів, присутніх в організмі людини і тварин у малих концентраціях. Добова потреба в них виражається в міліграмах або част­ках міліграма. Мікроелементи мають високу біологічну активність і необхідні для життєдіяльності організму. До таких мікроелементів належать залізо, мідь, кобальт, нікель, марганець, стронцій, цинк, хром, йод, фтор. Нестача цих речовин у харчуванні може призвести до структурних та функціональних змін в організмі, а їх надлишок має токсичну дію. Найбільш дефіцитними мінеральними елементами в їжі людини є кальцій та залізо. Неправильне харчування суттєво знижує захисні сили організму та працездатність, порушує процеси обміну речовин, призводить до передчасного старіння і може спричинити виникнення багатьох захворювань, зокрема інфекційного характеру [38, с. 89—91].

Отже, людський організм — це сукупність тілесних та фізіологічних систем — нервової, серцево-судинної, травлення, кровообігу, дихання тощо. Визначальну роль у функ­ціонуванні організму людини як складної біоенергетичної системи відіграє нервова система, яка пов’язує всі системи і частини тіла в єдине ціле. Центральна нервова система бере участь у прийомі, опрацюванні та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього та внутрішнього середовищ. При виникненні перевантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні реакції [12, с. 90].

5.3. Значення нервової системи та психіки в життєдіяльності людини