Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

Підвищує імовірність наразитися на небезпеку і незадоволеність роботою, відсутність інтересу до неї. Людина, яка не цікавиться роботою і не отримує від неї задоволення, не здатна психологічно правильно налаштуватись і зосередити свою увагу на точному виконанні прийомів та рухів, її поведінка характеризується як невпевнена, а увага — розсіяна. Саме ті відхилення в поведінці працівника, що викликані незадоволеністю роботою, досить часто є причиною нещасних випадків. Тому, з точки зору безпеки життєдіяльності, дуже важливо, щоб людина зупинила свій вибір на такому виді занять, який найповніше відповідає її інтересам та нахилам [13].

Поряд із чинниками, що стійко підвищують індивідуальну імовірність наразитися на небезпеку, існують також чинники, які або проявляються лише в певні періоди трудового процесу, або впливають на поведінку людини протягом короткого часу (кількох годин чи навіть хвилин).

Недосвідченість. Практичний досвід є безумовно важливим чинником, що підвищує безпеку праці. Він, до того ж, впливає на загальну поведінку працівника на робочому місці, про що свідчать високий темп, ритм, інтенсивність роботи. Досвідченість суттєво впливає на вміння працівника правильно розподілити увагу. Знаючи процес у всіх деталях, він краще пристосовує свою увагу до вимог роботи, зменшуючи її концентрацію, де це можливо, що дає своєрідний відпочинок нервовій системі. Досвідчений працівник менше втомлюється і, відповідно, підвищує свою безпеку. Підвищена схильність наражатися на небезпеку, в першу чергу, обумовлена тим, що недосвідчена людина ще не навчилася пристосовуватися до вимог, які висуває той чи інший вид діяльності. Негативний вплив цього чинника знаходить свій вияв подвійно. По-перше, у результаті недостатньо вироблених навичок значно зростає ймовірність різноманітних помилок, що можуть призвести до нещасного випадку. По-друге, усвідомлення ймовірності цих помилок здійснює зворотний вплив. Страх наразитися на небезпеку викликається не лише почуттям невпевнено­сті, а й неправильними спробами впоратися із цим почуттям. Фактичний рівень досвідченості залежить від навичок та вправності, набутих працівником під час навчання та практики, від самої особистості (наприклад, від інтересів працівника, особливостей мислення, спритності рухів) і, нарешті, від характеру впливу виробничого колективу на працівника та його поведінку.

Необережність — це чинник, який підвищує ймовірність наразити на небезпеку в певний момент часу не лише самого працівника, а й весь виробничий колектив. Протилежний чинник — обережність. Здатність людини до обережності проявляється найчастіше в таких формах [13]:

— раціональне керування своєю увагою. Для обережної людини властива внутрішня зосередженість, за допомогою якої вона оберігає себе від несприятливих впливів зовнішнього оточення і яка не дає змоги порушити необхідну внутрішню установку на роботу;

— правильне використання виробленого автоматизму дії. Це означає, що працівник знає, коли необхідно свідомо контролювати свої дії, а коли він може повністю покластися на вироблені під час навчання та практики навички;

— дисциплінованість проявляється в безумовному виконанні необхідних норм безпеки та застосуванні відповідних засобів захисту. Численні нещасні випадки спричинені саме недбалістю в цій сфері;

— підтримання порядку на робочому місці. Обережний працівник перед тим, як стати до роботи, перевірить місце та знаряддя праці. У той самий час працівник, який легковажно ставиться до безпеки, вважає, що підтримання порядку на робочому місці — це марна трата часу. Однак статистика причин нещасних випадків засвідчує протилежне.

Таким чином, необережність, що виникає через неправильне ставлення до небезпеки, може значно підвищити ймовірність нещасного випадку. Для підвищення захищеності необхідно виробляти в собі обережність, переборюючи безпечність у поведінці, формуючи професійну зрілість та свідому самодисципліну.

Втома. З точки зору безпеки життєдіяльності втома є досить значним чинником. Як правило, розрізняють фізіологічну та психічну втому. Часто стан втоми супроводжується відчуттям стомленості — суб’єктивним вираженням процесів, які відбуваються в організмі при втомі. Психічна втома дає про себе знати:

— зниженням сприйняття подразників, у результаті чого окремі подразники людина взагалі не сприймає, а інші сприймає лише з певним запізненням;

— зниженням здатності концентрувати увагу;

— сповільненням мислення, певною мірою втратою критичності, гнучкості, широти;

— зниженням здатності до запам’ятовування, згадування вже відомих речей;

— змінами в емоційному стані, коли виникають депресії або роздратування, втрата емоційної рівноваги;

— сповільненням сенсомоторних функцій, внаслідок чого час реакції стомленої людини на зовнішнє подразнення збільшується, а рухи стають неточними.

Як правило, після відпочинку втома зникає [13].

Емоційні впливи. Напружений психічний стан, спричинений будь-якими емоційними потрясіннями, тимчасово підвищує індивідуальну ймовірність наразитися на небезпеку. Так, після конфліктних ситуацій, сварок, сімейних чвар у багатьох людей протягом кількох днів помітною є нестриманість, хвилювання, що негативно відображається на таких психічних процесах, як увага, мислення, швидкість сенсомоторних реакцій. Зрозуміло, що ймовірність наразитися на небезпеку підвищується не лише внаслідок душевних потрясінь, а й при раптових впливах, які можуть виникнути під час роботи. Наприклад, коли працівника образили товариші або була допущена несправедливість щодо нього. Аналіз нещасних випадків беззаперечно підтверджує, що в колективах зі сприятливою та доброзичливою психологічною атмосферою захищеність членів таких колективів набагато більша з точки зору безпеки життєдіяльності.

Не лише неприємні переживання тимчасово знижують індивідуальну захищеність людини, але й раптове почуття радості, що виникло в людини, робить її такою неуважною, що може спровокувати нещасний випадок. До аналогічного результату також може призвести і стан напруженого очікування.

Окрім вищезазначених факторів небезпек характерні ще такі психофізіологічні фактори, що визначають схильність до небезпек: