Розділ 8. Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративні територіальні одиниці у надзвичайних ситуаціях

8.1. Менеджмент безпеки

Через застосування різних підходів до трактування менеджменту єдиного визначення цього поняття не існує. В термінологічній основі менеджменту лежить англійське дієслово «to manage» — керувати, яке походить від латинського «manus» — рука.

У багатоаспектному визначенні менеджмент — це засіб, манера поводження з людьми, мистецтво управління, адміністративні вміння та навички, одиниця управління. З цільової точки зору — це вміння досягати поставленої мети, спрямовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки людей. У процесуально-результативному аспекті — це цілеспрямований процес впливу на діяльність окремого виконавця, групи працівників та організації в цілому з метою виконання поставлених завдань та досягнення максимальних результатів.

З урахуванням вищенаведеного менеджмент можна розглядати як різновид управління, що означає сукупність методів, форм та засобів управління діяльністю людей (працівниками, колективами працівників, організацією та ін.), спрямованих на досягнення конкретної мети, при цьому часто термін «менеджмент» вживається відносно суб’єктів господарювання, а для органів влади, діяльність яких пов’язана з реалізацією цілей та функцій держави, використовується поняття «державне управління».

Іншу складову менеджменту безпеки — «безпеку» зде­більшого подають як об’єктивний стан, що ґрунтується на відсутності загрози, яку суб’єктивно відчувають люди.

Так, у Державному стандарті України 2293—99 поняття «безпека» означає стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. Виходячи з того, що шкода — це, передусім, втрати і збитки, на визначенні яких ґрунтується трактування іншого терміна — «надзвичайна ситуація», доречним буде наведення за Державним стандартом України 3891—99 поняття «безпека в надзвичайних ситуаціях» як стану захищеності населення, об’єктів економіки та довкілля від небезпеки в надзвичайних ситуаціях.

У будь-якому разі центральним елементом безпеки є міра (стан) або рівень захищеності. Вирішення проблеми визначення рівня захищеності перебуває у сфері нормування показників безпеки, пов’язаних з одним із таких фундаментальних понять, як ризик.

Таким чином, поняття «менеджмент безпеки» можна подати як сукупність функцій управління, спрямованих на забезпечення рівня захищеності від небезпек у межах прийнятного ризику.

Це поняття сформульоване в найзагальнішій формі незалежно від специфіки безпеки (національної, інформаційної, економічної, екологічної, техногенної тощо), а також рівнів здійснення управління — державного, регіонального, місцевого, об’єктового, що визначає організаційний аспект менеджменту.

Формування та реалізація менеджменту безпеки на різних організаційних рівнях обов’язково передбачає посилене державне регулювання в цій сфері, що часто завершується розбудовою єдиної державної системи.

Як вид управлінської діяльності менеджмент безпеки є складним для реалізації, оскільки пов’язаний із небезпечними видами господарської діяльності та невизначеністю, обумовленою імовірнісним характером ініціюючих подій і здійснюється у двох основних формах: безпосередній і опосередкованій. Безпосереднє управління — це функціонально забезпечена діяльність суб’єкта управління на правовій або делегованій основі. Головною його ознакою є право на прийняття та реалізацію управлінського рішення. Опосередковане управління — це участь об’єкта управління в підготовці, прийнятті й реалізації управлінського рішення.

Зміст процесу управління полягає в перетворенні сукупності інформації про об’єкт управління або проблемну ситуацію, що склалася, на інформацію управлінських рішень.

У процесі управління безпекою реалізуються як загальні та допоміжні функції, що характерні для всіх систем, так і спеціальні функції управління, що є основними, бо саме для їх реалізації утворюються системи менеджменту та державного управління техногенною, природною, соціальною безпекою і захистом в умовах НС та несанкціонованого втручання (рис. 8.1.).

Функція прогнозування з-поміж загальних функцій є такою, що створює гарантії певної ефективності менеджменту. З урахуванням результатів прогнозу та детального аналізу можливої обстановки на відповідній території, об’єкті, а також стану наявних ресурсів та набутого досвіду здійснюється функція планування.

Планування дає змогу підтримувати пропорційність і злагодженість у діяльності та раціональність у використанні наявних ресурсів, завдяки чому забезпечуються організація та динамічна рівновага процесів із реалізації цілей управління. Під час планування з безпеки завчасно відпрацьовуються превентивні та ситуаційні (оперативні) плани, а також перспективні та поточні програми, забезпечується їх періодичний перегляд з метою збереження актуальності та максимальної користі планованих документів.

Превентивні плани — це науково обґрунтовані програми дій із регулювання безпеки, підвищення надійності технологічного обладнання та експлуатаційної надійності систем, стійкості роботи об’єктів в умовах дії первинних і вторинних факторів ураження.

Ситуаційні плани дій (взаємодії) персоналу об’єктів, спеціальних служб, населення, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування являють собою аналітичний та оперативний матеріал (опис, таблиці тощо), графічні, картографічні додатки, формалізовані та довідкові документи з локалізації й ліквідації аварій, аварійних та надзвичайних ситуацій і пом’якшення їх наслідків.

Перспективне та поточне планування забезпечує удос­коналення й розвиток складових системи управління безпекою та захистом.

Інші функції управління — регулювання, координації, контролю — це функції оперативного, технологічного характеру. Регулювання впорядковує співвідношення елементів єдиного процесу, який відбувається під час реалізації завдання. Координація має справу з організацією та забезпеченням узгоджених дій різних рівнів. Контроль як функція, що є потребою такої властивості управлінського процесу, як зворотний зв’язок, приводить у відповідність систему та методи управлінської діяльності з новими умовами і властивостями, що виникають у процесі реалізації управлінських рішень.