Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

Життєдіяльність людини в цілому і будь-яка діяльність зокрема неможливі без відповідальності її суб’єкта. Відповідальність — це поняття, яке відбиває об’єктивний, конкретно-історичний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення висунутих взаємних вимог. Відповідальність визначає ставлення людини до обов’язку і до наслідків своєї поведінки [38, с. 102].

Отже, ланцюги дій (поведінка) та звичок формують характер, а той, у свою чергу, визначає результативність і ефективність життєдіяльності людини та її безпеки.

Якості людини — це ті її властивості, що проявляються по-різному залежно від умов, ситуацій (здібності, сприйняття, пам’ять, мислення тощо). Основними властивостями людини, які значною мірою впливають на її життєдіяльність, є здібності, емоційні та вольові якості.

Здібності — це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам’ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага). Розрізняють загальні і спеціальні здібності. Спеціальні здібності, які виявляються в творчому розв’язанні завдань, називаються талантом, а люди, яким вони притаманні, — талановитими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей — геніальність.

Природні можливості розвитку здібностей кожної людини називають задатками. Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та практичної діяльності. До задатків належать психологічні процеси, ступінь їх прояву. Однією з особливостей психологічного процесу є відчуття [38, с. 104].

Відчуття — це основа знань людини про навколишній світ, відображення властивостей предметів, що виникають у людини при їх безпосередній дії на її органи чуття. Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою якого є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття.

Сприйняття — це відображення у свідомості людини предметів як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття. Сприйняття поділяються на види за кількома ознаками: провідним аналізатором (зорове, слухове, дотикове тощо); формою існування матерії (простір, час, рух); активністю (сприйняття мимоволі і навмисне). Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам’яті [38, с. 105].

Пам’ять — одна з найважливіших функцій людського мозку. Якщо сприйняття — це початковий етап пізнавального процесу, відображення об’єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам’ять — це відображення реальності, що діяла в минулому. Пам’ять — це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська пам’ять утримує два види інформації: генетичну (видову еволюційну) та набуту (прижиттєву).

Мислення — це найвища форма відображення реальності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що спрямована на опосередкування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ та зв’язків між явищами. Найважливіше значення в процесі мислення мають слова, мова, аналізатори. Вся розумова діяльність (судження, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація. Аналіз — це мисленнєвий поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виокремлення цих компонентів; синтез — мисленнєве поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять; узагальнення — виокремлення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об’єкта; абстракція — виокремлення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять; конкретизація — перехід від загального до часткового, зв’язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, чуттєвого досвіду [38, с. 97].

Увага — це концентрація свідомості на певному об’єкті чи діяльності [12, с. 94]. До основних функцій уваги віднесено вибір впливів, регулювання та контроль діяльності доти, поки не буде досягнута її мета.

Важливими якостями людини є такі властивості уваги, як об’єм, розподіл, стійкість, інтенсивність, швидкість переключення [12, с. 93].

Емоції — це психічні процеси, що відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання. Прояв емоційного життя людини відбувається в таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес [38, с. 109].

Афект — це найсильніша емоційна реакція, що повністю захоплює людину і підкоряє її думки та рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння, найчастіше виникає в неврівноважених, слабохарактерних людей. Зовнішньо він може проявлятися в надмірній активності, жестах, вигуках чи, навпаки, у затримці рухів, які доходять до заціпеніння. У стані афекту відбувається зміна звичної поведінки людини, деформується її установка, «звужується свідомість» через порушення нормальної взаємодії процесів збудження та гальмування. Порушення свідомості може призвести до нездатності в майбутньому згадати окремі епізоди події, яка викликала афект, а в окремих випадках — завершитися втратою свідомості та повною амнезією. Слід зазначити: стан афекту не є станом неосудності, бо афект — це не патологічна дезорганізація психіки. Імпульсивні дії, здійснені в стані афекту, малоусвідомлені, але це зовсім не означає, що вони повністю не пов’язані зі свідомістю (вони є необдуманими, але не випадковими). Тому злочин, скоєний у стані афекту, кримінально карається [38, с. 109].

Власне емоції — це більш тривалі реакції, а також ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються. Сюди можна віднести страх — стан тривоги і викликаного нею пригнічення (збудження) психіки й діяльності людини, пов’язаний із усвідомленням небезпеки. Як психологічна реакція страх впливає на фізіологічні, нервові й психічні процеси і прояви людини. Він визначає проходження пізнавальних, емоційних та вольових процесів. Людина перестає володіти своєю увагою, не може правильно оцінити звичайну ситуацію, її дії і рухи стають імпульсивними. Треба зазначити, що стан страху однієї людини може викликати страх в інших. Страх переживається різною мірою і в перехідних формах. До емоційних реакцій типу страху відносять занепокоєння. Воно притаманне будь-якій людині, яка перебуває в небезпеці. Занепокоєння може вилитися в негативну чи позитивну реакцію. Воно може зробити людину (групу людей) скутою, порушити нормальне проходження фізіологічних і психічних процесів. У цьому разі людина нервується, погано орієнтується в обстановці, допускає неточні й неправильні рухи та дії. Але занепокоєння може викликати в неї і робочу енергію, мобілізувати сили й діяти успішно. З часом занепокоєння може перетворитися на переляк, побоювання (зазначимо, що переляк може бути викликаний і раптово, як реакція на несподіваний, сильний подразник). Переляк, побоювання — більш складний психічний стан, який має, як правило, виражений елемент пригнічення. Неконтрольо­ваний переляк, побоювання можуть перерости в глибокий страх. Цей стан надовго паралізує психіку людини, робить її практично непрацездатною. Людина зазвичай тимчасово втрачає навіть вироблені навички. Людина, яка перебуває в стані глибокого страху, повинна бути ізольована, бо вона негативно впливає на інших [38, С. 109].

Почуття — стійкі емоційні стани, які мають чітко озна­чений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення. Пристрасть — сильне, глибоке і стійке переживання, з яскраво вираженою спрямованістю на досягнення мети чи предмета потягу. Пристрасть, спрямована на суспільно важливі цілі, збагачує особистість, веде до видатних досягнень. Безмірна любов до науки, техніки, мистецтва — це теж вияв пристрасті. Пристрасть являє собою сплав емоцій, мотивів, почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності чи людини (предмета). Часто пристрасть викликає перезбудження людини. Тому там, де потрібен точний розрахунок, велика уважність, точність рухів, розумові дії, — перезбудження, безумовно, шкідливе, бо призводить до напруженості, та поганих думок.

Настрій — найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту. Настрій — це відносно слабко виражені позитивні чи негативні емоції та почуття, які відрізняються значною тривалістю і деякою неясністю, слабким усвідомленням причин та факторів, які їх викликають. Настрій має дифузний характер, впливає на плин психічних процесів та діяльність людини. На настрій людини впливають органічні процеси (хвороба, втома, голод, фізична активність, бадьорість і т. д.), зовнішнє середовище (дратівливі звуки й тиша, бруд і чистота, спека й холод та ін.), характер стосунків між людьми та ситуації взаємодії (привітність і грубість, уважність і байдужість, довіра й недовіра та ін.), особливості розумових процесів (образи, в яких відображається позитивне чи негативне ставлення до предметів, речей, явищ) [38, с. 109]. Зазвичай настрій людини формується як результат окремих життєвих подій — удач, зустрічей, прийнятих рішень тощо. і являє собою емоційну реакцію не на безпосередні наслідки цих подій, а на їхні значення в житті, в реалізації інтересів та очікувань. Настрій — дуже динамічне й заразне психічне явище. Завдання людини — підтримувати в собі позитивний настрій і тим самим створювати такий же психічний стан у тих, з ким вона спілкується і взаємодіє.

Стрес — це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму й готує його до фізичної активності типу супротиву, боротьби, до втечі. Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна — зростає ефективність діяльності, пасивна — ефективність діяльності різко зменшується [38, с. 109].

Емоційна врівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини, зменшує її схильність до небезпеки. Пізнавши індивідуальні особливості нервової системи та психіки людини, можна віднайти шляхи до підвищення безпеки її життєдіяльності.

5.4. Медико-біологічні та соціальні проблеми здоров’я

Життєдіяльність людини як складної живої системи забезпечується на різних, але взаємозалежних між собою рівнях функціонування. У цілому виокремлюють три досить специфічних рівні життєдіяльності: біологічний, психологічний і соціальний. І на кожному з названих рівнів, як указують Г. В. Ложкін, О. В. Носкова, І. В. Толкунова, здоров’я людини має особливості свого прояву.