Розділ 6. Застосування ризик-орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей виникнення та розвитку надзвичайних ситуацій

6.1. Кількісна оцінка небезпек

У попередніх розділах підручника розглядалися питання виникнення небезпеки, її проявів, видів шкоди, заподіяних нею, і впливу на людей, захисту від надзвичайних ситуацій, що мають природний, техногенний та соціально-політичний характер. Зазначалося, що наслідком прояву небезпек стають нещасні випадки, аварії, катастрофи, що спричиняють смерть, призводять до скорочення тривалості життя, завдають шкоди здоров’ю, природному чи техногенному середовищу, дезорганізують суспільство або життєдіяльність окремих людей.

Яким же чином можна порівнювати небезпеки, що мають різне походження, характер, ступінь впливу на людей, об’єкти господарювання, природне середовище тощо? Ще складнішим є (утім, і більш актуальним) — як оцінити можливу шкоду, завдану небезпекою, яка ще не стала надзвичайною ситуацією, проте існує ймовірність того, що може стати? І найскладнішим є питання коштів, що їх необхідно вкласти для того, щоб уникнути, а якщо неможливо уникнути, то захиститися від надзвичайної ситуації.

Квантифікація небезпеки, тобто кількісна оцінка збитків, заподіяних нею, залежить від багатьох чинників: кількості людей, що перебували в небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (у тому числі й природних) цінностей, що були там, природних ресурсів, перспективності зони тощо.

З метою уніфікації будь-які наслідки небезпеки ви­значають як заподіяну нею шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження, наприклад кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої чи затопленої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Отже, всі небезпеки різняться за цим показником. Найбільш універсальним кількісним способом визначення шкоди є вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті (Е ).

Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки є частота, з якою вона може проявлятись, або ймовірність (р).

Імовірність (р) визначається як відношення кількості подій з певними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

р = n / N.

Комплексною оцінкою небезпеки є ризик (R), який визначається як добуток частоти виникнення небезпеки на шкоду, що вона завдає.

R = p·E.

Для подій, що вже відбулися, визначення ймовірності не становить значних труднощів. Для цього треба мати щодо них відповідні статистичні дані. Значно складніше визначити ймовірність подій, що очікуються, але ще не траплялися. Наприклад, ймовірність відмови складної системи, що вперше проектується, такої як космічний апарат нового типу, адронний колайдер, чи технологічний процес, що вперше запускається, або ж подій, які мають ймовірність 10—5—10—6, тобто таких, що можуть статися один раз на 100 000—1 000 000 років, а час існування об’єкта, на якому може статися ця подія, утановить усього лише кілька років.

Вартісний спосіб визначення шкоди також має певні недоліки, особливо, коли питання стосується вартості життя. Як порівняти вартість життя немовляти, людини, сповненої творчого натхнення, та пенсіонера? Чи однакова вартість людини, що мешкає в розвиненій країні і має певний запас матеріальних благ, і людини з економічно відсталої країни? Виходячи з ідеологічних, гуманітарних чи релігійних точок зору, життя людини безцінне, однак існує проза життя, яка не дає змоги забувати про те, що людина може загинути, виконуючи свій обов’язок перед суспільством і державою. Її передчасну смерть можуть спричинити стихійні лиха, промислові катастрофи, тероризм, конфлікти різного ґатунку, порушення правил промислової безпеки тощо. Виникає потреба в компенсаціях родинам і близьким потерпілих. У США цей показник перебуває в межах від 2 до 5,8 млн доларів (інколи може сягати 9 млн доларів), у Німеччині, Франції, Індії — 1 млн доларів, в Іспанії — 400 тис. доларів, у Росії — 2 млн рублів (приблизно 66 тис. доларів), хоча деякі дослідники говорять про необхідність оцінювати вартість життя людини в Росії в 300 тис. доларів (9 млн рублів). По Україні ми таких даних поки що не маємо.

Узявши умовно для кількісної оцінки таких небезпек Е = 1, використовують величину, яку називають коефі­цієнтом індивідуального ризику. Таким чином, виходить, що коефіцієнт індивідуального ризику — це відношення кількості реалізованих небажаних наслідків для життя однієї людини до всіх можливих за певний період часу, або ж — частота реалізації небезпек.

Наведена формула дає змогу розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо.

Характерним прикладом визначення загального та групового ризику може бути розрахунок числового значення виробничого травматизму — тобто ймовірності ушкодження здоров’я чи смерті працівника під час виконання ним трудових обов’язків. На відміну від оцінки виробничого ризику при оцінці професійного ризику враховується тяжкість наслідків (показник стану здоров’я і втрати праце­здатності працівників), тобто шкода.

У Національній доповіді «Стан техногенної та при­родної небезпеки в Україні в 2010 році» сказано, що смерт­ність населення країни від зовнішніх причин у побуті склала 42 826 осіб. Виходячи із загальної чисельності населення того самого року — 45 778 534 особи, визначаємо ризик смертності у побуті в нашій країні, що становить

R = 42 826 : 45 778 534 = 9,36 ·10–4.

Кількість загиблих на виробництві того самого року склала 644 особи. При кількості працюючих на виробництві 14 400 000 чоловік ризик смертності на виробництві становить

R = 644 : 14 400 000 = 4,47 ·10–5,