Розділ «Слід у темряві»

У двері постукали.

— Дуже мило з вашого боку, — промовила Інга.

— Я ж намагаюся переконати вас, що ви не полонені, — пояснив Марк. — А ви далі за своє. Сподіваюся, ви добре відпочили.

— Нормально, — я сів на ліжку, чомусь відчуваючи ніяковість. Можливо, тому, що лежав у ньому щойно поруч із жінкою, на яку більше заслуговував той, хто увійшов.

Але Марка, схоже, такі питання аж ніяк не хвилювали.

— Ви більше не думаете, що я збираюся вас ґвалтувати? — він подивився на Інгу. — Бачите, я навіть не маю нічого проти, щоб ви були поруч і наодинці з тим, хто вам більше до вподоби.

— Вважайте, я оцінила ваш жест, — сухо відповіла вона.

— А це не жест. Я намагаюся побудувати у нашому маленькому суспільстві відносини, які допоможуть вижити ось тут. До речі, щоб вижити, потрібно снідати. Збирайтеся і ходіть до кухні, я вже приготував. Наступна черга когось із вас.

— А де ви взяли продукти?

— У супермаркеті, де ж іще.

— Ви… хочете сказати, що залишали нас? — здивування просто читалося на обличчі Інги.

— Я був поруч і в разі небезпеки повернувся б. А… — він спробував посміхнутися. — Ви мали на увазі інше. Просто я розумію, що вам невигідно втікати від мене. І ви, сподіваюсь, поступово у цьому переконаєтеся.

На столі вже був сніданок.

— А де Іван? — поцікавився я.

Довелося прогулятися до лабораторії. Іван їв сендвіч і далі припнутий до труби опалення.

— Нам ще потрібно вирішити деякі питання і тоді він буде поруч з нами.

Хвилин з двадцять нам з Інгою було не до питань. А коли ми задовольнили перший апетит, Марк сказав:

— Я хочу знати, що ви вирішили.

— А я хочу знати, що ви плануєте, — відповіла Інга.