Розділ «Нові земляни»

— Боже, куди ми потрапили… — важко промовила Інга, розпачливо хитаючи головою.

Це був справжній відчай, з яким не могла впоратися навіть її сильна натура. Мені стало її шкода. Шкода до сліз. Я сів поруч і обійняв за плечі, хоч і знав, що це не принесе їй суттєвого полегшення — на мої сили вона не надто розраховувала. Нахилившись, вона заглибилася у власні думки, шукала вихід. А я навіть не мав, що й сказати.

— Лягай спати, — нарешті промовила вона. — Хтозна, що нас чекає завтра. Потрібно хоч трохи виспатися.

Інга посунулась і я влігся поруч, скинувши тільки черевики. Стало зимно. Ковдра легка і під нею не одразу вдалося зігрітися. Інга лежала мовчки якийсь час, не збираючись засинати, а тоді повернулася до мене. У темряві блиснули очі, а потім я почув її шепіт.

— Що робитимемо? — запитувала вона.

— Давай подумаємо.

Він, цей «корінний землянин першого ступеня» був наче не проти, щоб ми спілкувалися, інакше б заборонив це. Очевидно, він давав нам можливість визначитися.

— Псих, яких мало… — пошепки у моє вухо продовжувала Інга. — Усе вже маємо, лише цього…

— Все можливо, — прошепотів я. — Але звідки у нього така підготовка… Перебити самотужки загін цеерушників… таке лише у кіно буває. Звідки у психа такі навички? До того ж у нього розумна голова, ти ж не заперечиш.

— А у них буває таке, — не вгавала Інга. — Голова розумна, а у ній чортзна-що.

— Ні, я не думаю, — у мене дійсно не вкладалося, що в Марка добряче зсунуті «фази». — Чомусь важко уявити.

— А що легко? — знову почала гарячкувати Інга. — Пришестя фруїдів триста років тому?!

— Флоїдів, — тепер уже виправив я. — Це ще важче.

— Гаразд, — підвела риску Інга. — Тоді він нам просто парить мізки з якоюсь конкретною метою. Або просто вдає з себе божевільного. Га?

Я на це лише знизав плечима:

— Якщо парить, міг би вигадати щось більш достовірне. Таке, у що ми б швидше повірили. Диви як він дотепно розповідає — на усе має пояснення. Усе по поличках розставлено. Якби справа стосувалася чогось більш реального, ми б давно вже повірили. Скажеш, ні? А так… Повна лажа. Навіщо?

— От і я думаю — навіщо?

— А втім…

— Що втім?