Розділ «Жарт не на жарт»

— Пробачте, де б я міг скористатися на годинку ноутбуком або комп’ютером? — це я запитав у молоденької чорношкірої продавчині, купуючи дві банки пива.

Спека та спрага стали нестерпними, а вона здалася мені найсимпатичнішою і найпривітнішою у маркеті. Не питати ж про це у метродотеля там, де ми зупинилися. Хоча, звісно, саме з ним ця проблема вирішилася б найшвидше.

Вона посміхнулася мило у відповідь на мою ледь вичавлену либу і розповіла про муніципальну бібліотеку за кілька кварталів та офіс «Емерікен комп’ютерз», що також розташований неподалік. Жодних документів я не мав, тож пхатися до бібліотеки не було сенсу, і я розшукав згадану фірму. Менеджер ще не підійшов до мене, а я вже зрозумів, чим вони займаються. Фірма продавала нове й «беушне», ремонтувала і здавала у користування.

Проблема вирішилася миттєво. На висловлене бажання придбати ноутбук якомога зручніший для роботи, можливо, навіть не новий, він показав мені кілька моделей і запросив випробувати, для чого запропонував зручну кабінку зі столиком, де можна навіть замовити каву. Бажати чогось кращого було годі. Основне, щоб не повернувся Стенлі, тоді доведеться пояснювати свою вилазку. Але телефон був зі мною. «Скажу, що моторошно стало чекати у чотирьох стінах і гадати, хто може прийти замість нього» — подумав я, вмикаючи ноутбук і вставляючи флешку. У мене й так завмирало у грудях від різних припущень, а наступне відкриття лише загострило і без того гострі відчуття.

Ще у сквері, сидячи на лавці в очікуванні Стенлі, я добре її роздивився. І побачив на її чорному пластмасовому корпусі два штрихи — такі, ніби ця річ, зовсім нова, вимастилася у щось таке, стороннє. Ще тоді я зауважив, що при педантичній охайності Стенлі комп’ютерне приладдя не мало б бруднитися об щось непотрібне. У нього навіть тарілка за весь обід не вимащувалася з країв їжею. Тоді це було тільки зауваження без висновків. Висновки прийшли аж тепер. Я витяг з коробки папір і розгорнув оті два шматочка, схожі на віск. Провівши цим шматочком по пластмасовому корпусу, я отримав точнісінько такий самий слід. Дивна речовина розминалася у пальцях і мала специфічний слабкий запах. Залишалося тільки сподіватися, що це не отрута або ще якась небезпечна гидота. Висновок прийшов недвозначний: якщо ці сліди з’явилися на флешці до її потрапляння у схов, отже, лежала вона ще раніше разом із воскоподібною речовиною. Хоча, навряд чи Стенлі накидав би це у тайнику отак насипом. Хіба дуже поспішаючи. Тому й вимастилася вона. Та це вже було другорядним. Головне полягало у тім, що блок флеш-пам’яті старий зберігав у надійному місці.

Я не забув навичок, набутих під керівництвом Іллі. На дисплеї ноутбука відображалося завантаження, і от я вже зазіхнув на таємницю. Чашку кави випив узахлин і переді мною висвітився ознайомчий сайт. Мені пропонували обрати мову для ознайомлення з матеріалом. Української у переліку не було, я обрав російську. Взагалі перелік мов був невеликий. Крім російської пропонувалась англійська, німецька і ще якась, я не міг розібрати яка. Річ у тім, що назва кожної мови у таблиці писалася нею ж. Якщо для російської потрібно було обрати в меню «русский», англійської — «english», то навпроти цієї мови було накарябано взагалі невідомо що.

Російська версія увімкнулась, і я побачив нумерацію розділів, на які був розбитий матеріал, що займав майже увесь простір цього носія — два гігабайти. Обравши навмання третій розділ, я прочитав його назву — галеологія. Скидалося на якусь науку.

Галеологія виявилася наукою про побудову матерії. Проте це не було щось з розряду філософії, хоча сама матерія, наскільки я розумів, була суто філософським поняттям. Галеологія вивчала матерію з якогось фізичного погляду. Розділ історії розвитку галеології я пропустив і взявся до суті. Тут писалося приблизно те, що я знав навіть за умов не надто великої ерудиції. Речовина складалася з молекул, молекули з атомів, атом у свою чергу з ядра, навколо якого бігали по орбітах електрони. Щоправда, термінологія дещо відрізнялася від звичайної, тієї, що вивчали ще у школі на уроках фізики. А от далі пішло-поїхало…

Усі речовини, уся матерія, що є навколо нас, узагалі складала у сукупності нашу планету, це я також розумів. А планета наша оберталася по своїй орбіті навколо Сонця, яке було наче як ядром, а Земля, Марс і усі решта — електронами. І усе це разом, тобто наша сонячна система, становило один атом від молекули якоїсь — виходило так — гігантської речовини, яка також належала до якоїсь планети, ще незрівнянно більшої. А ця планета у свою чергу знову-таки оберталася навколо свого сонця і ця, за нашими мірками, надгігантська система була у свою чергу також… атомом якоїсь речовини — ще більшої. І так можна було рухатись безкінечно, як у цьому напрямку до більшого, так і у зворотньому до меншого. Адже будь-яка маленька молекула з нашої Землі була мікроскопічною міжпланетною системою, планети якої також складалися з атомів, кожен з яких також був… І у напрямку зменшення також можна було рухатися до нескінченності.

Про таке я чув уперше.

Голова боліла й йшла обертом і без того, щоб спробувати осягнути якусь галеологію. Я клацав мишкою і гортав комп’ютерні сторінки, які намагалися мене переконати, що навіть увесь я таким чином складаюся з безлічі міжпланетних систем, таких собі мікроскопічних, адже моє тіло, як і будь-яке інше, складається з молекул і атомів. Отже, якщо мене застрелить хтось із несамовитих ворогів Стенлі, це обернеться крахом не одної цивілізації, адже на багатьох планетах — атомах мого тіла існує життя.

Маячня!!!

І оце варто було тримати за стількома замками, ще й замурованим у стіну?!

Набираючи люті, я перескочив на іншу гілку по каталогу і відкрив розділ «Культура». Але одразу ж і вийшов, оскільки там взагалі була мара, яку зрозуміти не вдавалось. А зайшовши до розділу «Історія», я вирішив почати з кінця.

Побачивши моє роздратування, менеджер підійшов до мене і запитав чи все гаразд. Я заспокоїв його і, замовивши ще кави, ковзнув до останньої сторінки, гортаючи швидко назад. Ну, хоч це піддавалося розумінню. У стислому викладі тут ішлося про те, що відбувалося у цьому скаженому світі. Ірак, до цього Афганістан, Радянський Союз, холодна війна, гонка озброєнь, перший космонавт, Гітлер… Розділ був стислою енциклопедією. Якщо б мати час, то і до Македонського можна дійти. Я збирався закрити розділ, та палець автоматично перекинув курсор назад. Не міг же я пропустити своєї улюбленої теми. Європа… десь тут. Ось. Туреччина. Правління Сулеймана II, корпус яничарів…

А далі мої очі самі полізли на лоба. Виявляється, попередник Сулеймана II був… першим реальним турецьким султаном, а піддані його були першими реальними турками. В дужках стояв якийсь незрозумілий код згідно з класифікацією. Що за класифікація така? Знайшовши довідку, я запросив пояснення. Класифікація Д-4 давала свій код кожному утвореному різновиду «Нових землян» — мутантів. Отже, турки за нею мали код 116 і першим їхнім реальним султаном був Сулейман І. Мурад, який за моїми уявленнями правив ще раніше, адже я добре знав цей розділ історії, був ретроспективно твореним. Принаймні так стверджував запис на флешці. І усі його піддані вигадані, а пам’ять про них, відчуття, що ці люди нещодавно реально існували у їхньому житті, генетично запрограмована у перших живих мутантах, тобто у цьому разі — у Мураді та усій його челяді, рабах і так далі. І наші, тобто козаки, які воювали ще з турками Мурада, виходило, також були вигаданими і внесеними у геном пам’яті своїх перших, уже живих нащадків, які не хотіли коритися Сулейману І, маючи, щоправда, інший код — 142.

Маячня Марка, яку я запам’ятав у всіх деталях, ураз постала у пам’яті. Перед очима попливло. Це скидалося на вишуканий жарт з боку… долі чи що?? Я листав назад і дійшов до місця, де закінчувалася Справжня історія — вона так і називалася — і починалася Реальна історія нових землян. Справжня ж закінчувалася зникненням флоїдів. А до цього був їхній прихід, знищення земної цивілізації і… словом, усе, про що плів свого часу Марк, тільки детальніше. Після того, як флоїди залишили Землю, ми й почали, образно кажучи, воювати з яничарами. А от як ми утворилися з Київської Русі і як біля Босфору виникла Османська імперія — усе це вже вигадано потім, написано заднім числом, аби не виникало у нас питань звідки ми взялися. Цей розділ так і називався — Вигадана історія. У Справжній же історії землян до приходу флоїдів замість Київської Русі та єгипетських фараонів описувалося таке, що не вкладалося у голову. Я водив очима по рядках і не сприймав нічого. Каву приносили справно, забираючи порожні чашки, тож я втратив рахунок випитого і не міг упевнено сказати, від чого більше макітриться у голові й бухає серце.

Телефон мовчав і я, не надто сподіваючись щось зрозуміти, скакав по інших розділах. Флешка була базою даних про цивілізацію справжніх землян — напрошувалося таке визначення. Тут були відомості про історію, науку, культуру і ще багато чого. Для того, щоб хоча б пробігти весь матеріал, не вистачило б і тижня.

Що це було?!!