Розділ «Кафе «Артист»»

Я завжди боявся, що ця робота рано чи пізно підсуне мені свиню, якесь западло конкретне, стопудове. І навіть те, що я давно її покинув і осів хтозна-де, у дідька на задвірках, не надто мене заспокоювало. Хоча, якщо по правді, подібні думки зринали рідко. Просто перспектива, що наздожене минуле, завжди малася на увазі.

Цього дощового вечора у кафе товклося досить люду. Дванадцятеро — за нашими мірками багато. Начальник податкової прихопив одразу чотирьох — де ж їм іще подітися від людських очей, попити, вирішити свої чиновницькі проблеми. Двоє ментів з якоюсь панянкою — також наші; пацанва, яка торгує на базарі. Звідси польовою дорогою, за Чортову Гору попри став і вдома — п’яний, не п’яний… Зручне місце, для усіх. Бувають і заїжджі, як оті двоє — просто зупинилися перехопити чого, бо дорога замучила.

Вони засиділися, і Микола, зазирнувши у двері, поглядом попросив дозволу їхати. Я вимкнув електроніку і вийшов до нього надвір.

— Ну що, Сергійовичу, я чухаю. Начебто, культурні… — він кивнув убік останніх відвідувачів.

— Давай, Коль… — погодився я. — Завтра зрання по продукти.

Вони вийшли і молодший попрямував до «Волги», залишеної на майданчику. Другий неспішно витяг цигарку і невизначено кивнув у бік гори:

— Гарне місце у вас.

— Прошу на другий раз.

— Хмм… — його відрижка вийшла переконливою. — А знаєте, ми вас також хотіли б запросити.

— Куди? — не зрозумів я.

Простягнуте посвідчення підполковника СБУ неприємно колупнуло десь у середині.

— Що я можу мати до вашої поважної організації? — невдоволено запитав я, і щось ніби стиснуло у грудях.

— А от і можете, — натягнуто посміхнувся він. — Ми тут не випадково. Навмисне до вас їхали. Хочемо запропонувати вам вигідну справу.

— Ні, дякую! — я підняв обидві руки. — Не хочу ніяких справ. Мені час іти, пробачте. Дякую, що завітали. За вечерю можете не платити.

Іноді доводиться вдаватися до такого. А ці двоє, схоже, на те й розраховували, щоб поїсти надурняк.

— Шановний пане Володимире, — він знову зупинив мене. — Ви не так нас зрозуміли. Плата за вечерю на столі. А ми дійсно хочемо, щоб ви розглянули нашу пропозицію. Усе добровільно. У вас є вибір. Не схочете — відмовитеся. А от вислухати доведеться. Повірте, тут у вас вибору немає.

— Гаразд, — сказав я, відчуваючи все більший і більший неспокій. — У чому ж пропозиція?…а звідки вам відомо моє ім’я?

На це він поблажливо посміхнувся:

— Не лише ім’я, пане Байдо… Не будьте таким наївним, ви ж не такий. Давайте завтра, коли вам зручно, на алеї Перемоги у напрямку до Кільця.