Розділ «XVI»

Черкаський староста вислав цілу сотню війська до Кодаку. Капітан Пшивара мав сконтролювати поведінку вояків залоги й почути звіт від команданта Маріона. Вже кілька днів їхали вони степом. Майже не зустрічали козаків чи татар. А сьогодні на обід мали вже прибути на місце. З військом їхав теж пан шляхтич Уейський, що будував Кодак. Він знав степ, як свою долоню і тому навіть посперечався з капітаном, що до обіду будуть на місці. Зараз за тим ліском, що показався біля Дніпрових плавнів, мало бути видно самий Кодак. Військо бадьоріше приспішило; стало веселіше їхати. Ще кількасот ліктів узлісся, а там степ. І серед нього, при Дніпрі, Кодак. Видно як на долоні. Тільки виїхати ще дещо направо. Але яке ж було здивування самого пана Уейського, коли замість високих кодацьких башт побачив тільки смужку диму, що стелилася в небо.

— Капітане, ми, мабуть, зблудили, — сказав по хвилині.

— Та не зблудили, але Кодак ще не за тим лісом, а за другим. Отож, бачите, я виграв заклад.

— Ні, ви не виграли, то не може бути! Я ж тут околицю знаю, як своє рідне місто!

— На маєш, а чого ж тоді кажете, що ми зблудили? — глузував собі з впертого шляхтича Пшивара.

І були б ще довше сперечалися, коли б не старий вояк, що теж добре знав цю околицю. Він докинув свою заувагу:

— Так, ми біля кодацького порога. Чи не чуєте, як він шумить? Але що замку не видко, то якась містерія.

Підігнали коней. У ніздря воїнів донісся запах паленого. Старий вояк зараз промимрив:

— Мабуть, Кодак згорів або його спалили!

— Не говори дурниць, старий! — крикнули нараз і Пшивара, і Уейський. Але старий не помилявся: Кодака, як корова язиком злизала. Котрийсь із вояків повторив слова Павлюка:

— Робота чиста, і то мусить бути робота чубатих!

Вояки позлазили з коней і поплентались на руїни.

Без усякої обережності: мушкети покидали в траву, коней пов'язали й пустили пастись у степ. Детально коментуючи бачене, пішли в бік засипаного валу...

На це тільки чекала козацька сотня у плавнях. Хильцем підсунулися й оточили поляків. Заскочені ляхи навіть не думали боронитись. Їх перебили, не пошкодувавши ні Пшивари, ні Уейського, хоч ті обіцяли великий викуп. Козаки вже ніякому полякові не вірили.

Із сотні спасся тільки один Антек Неволя, що не був на погорілому замку. Він чогось запізнився, бо сам був хворий і кінь його був вельми лінивий. Коли козаки справлялись із його товаришами, Неволя непомітно прокрався до Пшивариного “араба” і полетів назад до Черкас.

Староста навіть вірити не хотів оповіданню Антка. Коли той божився і покликувався, що це найщиріша істина, староста казав всипати йому 25 буків і замкнути як дезертира в тюрмі. Та військо не повернулося. Староста почав шкодувати за свій вчинок. Ще раз прикликав до себе Антка і почав пильніше випитувати про зруйнування замку. Антко не багато міг розказати. Староста взяв тоді дві кварцяні сотні і поїхав сам перевірити це місце. Як побачив, знепритомнів, а потім тиждень пролежав хворий. А там порозсилав гінців до Конецпольського, до інших старостів, до Кисіля та до самої Варшави.

Данілка Гаврілович Пошехонов, “царський дяк”, який вів московську агентурну роботу у Києві, був дуже занепокоєний. Він краще, як хто інший, розумів вагу знищення Кодака, а до того ще таким ватажком, як Сулима. Виходило: козаки Польщі не бояться. Турки під них уже роками дрижать, і то в самій своїй столиці, в Істамбулі. Виходить: тепер прийде черга і на “благочєстіваго цар-батюшку”. Козаки вже ходили кілька разів на Москву: вже її облягали і попалили московський край. Але найбільша загроза, то таки від того Сулими. Десь вештався по морях і став у Римі вражим уніатом. На нікого не хоче орієнтуватися, тільки на свої власні сили і на Рим. Як так далі він поведе, то Україна цілком вирветься з-під впливів “благочєстіваґо царя”.

Не довго вагаючись, пішов гаспадін Данілка до воєводи Адама Кисіля. Той був старий пристосуванець: в людській крові рибку ловив для себе та трохи для своїх патронів у Варшаві.

— Гаспадін Адам! Щось нам треба робити, бо наша православна віра геть чисто пропаде! Ви ж чули, що накоїв отой вражий уніат і папіст Сулима?