Розділ «XVI»

— Що то за мова: помилувати? — насупився гетьман Конецпольський.

— А що ж у тому злого? — відбився Томаш Замойський.

— Таких грабіжників і ворохобників не можна помилувати, бо інакше ми нашу Річ Посполиту доведемо до повної згуби. Розумієте, мої панове, чи не розумієте це?

— Так, так ми це дуже добре розуміємо, але що ми скористали з того, що у Львові скарали Івана Підкову, а Наливайка й Шаулу у Варшаві? Хіба те, що з таким Жмайлом ми мусіли піти на угоду, і з Федоровичем теж?! Хоч ви, пане гетьмане, відгрожувалися “цей пожар кров'ю хлопства загасити”? Неправда?

Гетьман не обзивався, бо канцлер говорив правду. Тут у справу втрутився сам король:

— Панове, тут ідеться про Кодак, неправда? А хто його казав вам ставити і тим дразнити козаків? То ви, пане гетьмане, на свою власну руку зробили? І за це ми маємо відповідати? Кажете, треба жити в згоді з турками? А мені здається, що ще більше треба жити в згоді з християнами. І то ще такими, як Сулима. Та ж він, мої панове, католик! Приятель Папи!

Король перестав говорити і подивився на присутніх. Канцлер сидів спокійно і видно було, що мова короля йому подобалась. Теж каштелян Домбровський був за королем. Тільки гетьман сидів похнюплений.

— На мою гадку, — говорив далі король, — достатньо покарати Сулиму каторгою, а у відповідний час випустити, бо такого визначного військового генія наша Річ Посполита буде потребувати і він її ще з не одної біди вирятує, більше може, як наші бутні шляхтичі, що словами вміють воювати, не ділом! А інших варто цілком не брати до уваги. Вони ж виконували тільки наказ Сулими...

— Але що тоді скажуть турки? — спитав коронний гетьман.

— Нічого не скажуть. Ми засудили за своїми законами. Та ж Кодак не Очаків, ані не Кафа, щоб вони нам війну виповідали за знищення нашої кріпості?!

— О, я не думаю таки з такою потугою зачіпатися!

— А де ж ми їх зачіпаємо? Зрештою, від Лепанта турецька зірка починає падати вниз. Гордий султан казав, що на папському троні своєму коневі вівса насипле і буде його годувати. А справа пішла цілком по-іншому. Тепер сам мусить утікати від козаків серед ночі в одній сорочці...

— Як так, — обурився Конецпольський, — то нам такого короля не треба, що на боці зрадників батьківщини! Справу, думаю, вирішує соймовий суд. А він є над королем, бо в нас король виборний!

Король замовк і більше не говорив. Знову Томаш Замойський не дуже то боявся загонистого Конецпольського, то й твердо сказав:

— Але Павла Бута, то таки помилувати треба!

— Того схизматика? Його можна. Не схизматики для Речі Посполитої страшні. Але уніати й оті папські приятелі, то так!

— Ой, мої панове, лиха доля жде нашу Річ Посполиту, коли ми поступаємо за вимогами бусурманів і протегуємо приятелів Москви! — константував сумно король.

Король, канцлер, каштелян та багато панів були на боці Сулими. Вони знали того великого вождя. І в душі заздрили козакам, що такий талант є між ними. Сулима був не тільки вояком великого формату, але ще більше людиною. Його оцінка релігійного питання просто була незвичайним явищем. Уніатський митрополит Рутський назвав Сулиму новим українським Амвросієм!

Зовсім протилежної думки був примас Гембіцький та польський єпископат. Вони боялися таких, як Сулима, та називали його папським гохштаплером. Уважали, що для більшого добра польської політики треба конче вилучити Сулиму з арени подій. Знав про це і московський агент, тому й тут підплачував щоб Сулиму засудили на смерть. Також пускав чутки між польські церковні кола, що Сулима тільки вдає католика, а властиво то обіцяв православним, незлученим із Римом, патріарха окремого від московського і від грецького. Недаремно Сулима всюди так підкреслює, що він є православним католиком. Себто хоче, мабуть, і сам тим патріархом бути...

А тим часом тривав суд над Сулимою та товаришами. Соймові “каяфи” й “анни” вели довгі перепитування і списували цілу купу протоколів. Приводили свідків і вимучували зізнання, які не мали нічого спільного з процесом. Коли ж одного разу побачив Сулима між суддями московського боярина в шубі, відомого нам Лавідушкіна, зразу ж пізнав, що його справа пропаща.