Розділ «XVI»

— Тут кацапські гроші йдуть. А вони сильніші від очей давуна з Індії. Може ще вас котрого увільнять, але мене кара смерті не мине. Я так і чую, бо московит ні Папи, ні його приятеля не стерпить.

І дійсно так було. Що довше тривав суд, то більше закидів зустрічав проти себе Сулима. Йому стали закидати союз із Папою проти Туреччини, Московщини й Польщі, цілком не беручи до уваги знищення Кодаку. Коли отаман звернув на це увагу суддям, то ще посадили його в темницю і ноги забили в диби.

10 грудня мала місце остання розправа. На ній було багато шляхти та кілька послів. Між ними сидів на першому місці московський резидент, а потім турецький. Папського нунція не запросили. І потім, як просив Сулима побачення з нунцієм, то судді на те не згодилися.

Головний прокурор почав читати закиди проти Сулими й товаришів. Довго читав. А начитав такого, що ні приший, ні прилатай. Нарешті звернувся до суддів і сказав: “Іменем добра Речі Посполитої й сусідніх держав вимагаю для отамана Сулими й товаришів найсуворішої кари на смерть!”

Судді радилися потиху, а потім знову став один із них читати інший акт обвинувачення. Тут уже навіть не згадувано Кодаку, все стосувалося віри та небезпеки для чужих держав.

— Сулимо, тут московський резидент “мачає пальці”, — шепнув до Сулими Павло Бут.

— О, він мусів добрі гроші сипнути, що так поляки співають під його ноту, — відповів інший засуджуваний.

— Так, бо ми москалям найбільше страшні! — відповів стиха Сулима.

— Але тим поляки на себе петлю готують, — сказав Бут, — їх ще будуть тії Лавідушкіни судити, аж буде з них дрантя сипатися! Кожний за своє отримає по заслузі!

Ще щось хотіли говорити, але знову почали судді розправу.

Голова суду встав та по кількох словах оголосив, що прочитають зараз вирок. Зала здригнулася. Спокійні тільки сиділи суджені запорожці. Тоді голові суду, Жолкевському, подано папір і він почав читати присуд: “Ватажка своєвільних козаків, Івана Сулиму, за непоправне утруднювання міжнародніх зносин та перешкоджування співжиттю з сусідськими великодержавами Польщі, Річ Посполитій нашій, великому царству отаманському і государству московському, а при тому за каригідне знищення кріпості Кодак на Дніпрі, засуджує його соймовий суд до кари смерті. Стятого мають почетвертувати і на пострах усій козацькій братії повісити труп в чотирьох сторонах столиці. За подібні злочини присуджується кара смерті і Микиті М'якошинському та Василю Довбні. Дмитра Гоголя та Павла Бута королівською ласкою звільняється від вини й кари.

У залі якийсь час було тихо, аж раптом піднісся один із реєстрових козаків, що то приставив був Сулиму й товаришів до Варшави. Він почав тремтячим голосом:

— Панове судді! Тут зайшла велика помилка. Та ж нам доручено зловити отих ватажків тільки на те, щоб їх доставити до Варшави і зробити показовий суд, але нам виразно обіцяно, що їм не грозить кара смерті. Коли б так, то ми ніколи в світі не були б мачали рук до того братовбивства! І то нам дано на це королівське слово!

— Так, то правда, — відповів королівський суддя, — але в часі розправи випливли наверх для підсудних такі некорисні справи, що їх ніяким способом помилувати не можна.

— Які ж то справи, просимо нам їх сказати, щоб ми могли оправдатися, коли нас питатимуть. То певне турецький резидент щось має проти них?

Але турецький резидент мовчав. Він навіть був нахмурений і невдоволений. Реєстровики зразу зміркували, що тут хтось інший пхав пальці. Один із них звернувся до московського резидента, що пильно слідкував за ходом розправи. А цей не втерпів і гримнув коротко:

— Бо ті всі три папісти!

Тоді сталося щось неочікуване: третій реєстровик, сотник Матвій Шпак встав, витягнув з киреї жменю червінців, та кинувши їх, промовив:

— Я продав кров неповинну за московські гроші!

По тих словах вийшов, а за ним перші два козацькі старшини. Москаль тільки цинічно посміхнувся, наче хотів повторити оте фарисеїв: “А мені що до того? Глядіть самі!”..