Розділ «III»

Вiддавала од­на Бу­ла­хо­ва ро­дич­ка доч­ку за­мiж. Мо­ло­да з ба­га­тої сiм'ї бу­ла, i буч­не ве­сiл­ля справ­ля­ли.

Ми со­бi на те ве­сiл­ля при­би­раємо­ся, трой­ко нас вкуп­цi з Ма­ру­сею.

Ще ко­ли по­ча­ли до нас убi­гать дiв­ча­та, то од­на, то дру­га - за те ве­сiл­ля го­мо­нi­ти: i ко­го до­жи­да­ють там, i яко­го лю­дей та­меч­ки зап­ро­ше­но.

Молода у дру­ге се­ло вiд­да­ва­лась, у Люб­чи­ки, - од на­шої сло­бо­ди те се­ло не­да­леч­ка - на го­ди­ну мiс­ця хо­ди, - то звiд­ти, сла­ви­ли, усi бу­дуть, а що вже дiв­ча­та та па­руб­ки люб­чiвськi, то не­од­мiн­но, - хi­ба б не до­жив кот­рий, то з до­мовини не прий­де. Отеє ж бу­ло на­шi дiв­ча­та тiльки оха­ють роз­ка­зу­ючи та аж за го­ло­ву бе­руться, що яке-то вже те ве­сiл­ля бу­де пиш­не, та люд­не, та ба­га­те.

I прой­шла ще чут­ка та­ка мiж на­ми, що бу­де який­сь ро­дич мо­ло­до­го, який­сь ко­зак Чай­чен­ко, та та­кий вже хоро­ший, та та­кий вже гар­ний - i не ска­за­ти, i не спи­са­ти!

- А хто з вас йо­го ба­чив? - пи­та дiв­чат Кат­ря.

- Олена Чу­гаївна ба­чи­ла, як iз церк­ви йшла, - аж зiт­хає, як зга­дає. Да Ма­ру­ся, здається, тож ба­чи­ла? - го­во­рять.

- Марусе! - крик­не Кат­ря, - ти ба­чи­ла?.. А мов­чить!.. Ко­ли ж се ти йо­го ба­чи­ла?

- Як бу­ла з ма­мою у Люб­чи­ках на ве­сiл­лi, - то­дi ба­чи­ла, - од­мо­ви­ла Ма­ру­ся.

- Ну, хо­ро­ший же вiн справ­дi? Якi очi? Якi бро­ви?

- Вiн чор­ня­вий.

- Чи iз то­бою роз­мов­ляв? Що го­во­рив вiн то­бi? Чи ввiчли­вий, чи вiн гор­дий?.. А до ко­го бiльш гор­нув­ся вiн?

- Годi-бо вам, дiв­ча­та, го­дi! - го­во­рить Ма­ру­ся.

- Розкажи, роз­ка­жи, та роз­ка­жи усе! Ос­ту­пи­ли її, схо­пи­ли - не пус­ка­ють.

- Що ж маю вам роз­ка­зу­ва­ти?

- Який вiн, - чи ввiч­ли­вий, го­вiр­кий?

- Вiн ввiч­ли­вий i не ду­же го­вiр­кий.

- I тро­хи не гор­дий?

- Не знаю.