* * *
де пан Семироль?
Управитель-охоронець, який любовно витирав пилюку зі старовинного мідного свічника, здивовано на неї подивився. Схоже, він вважав свою загальмовану підопічну не здатною до такої раптової появи.
— А пан Семироль поїхав... І не повернеться, мабуть, до завтра... Звелів вас познайомити з паном Ніком... А той уже сам знає, що з вами робити, — управитель посміхнувся, оголюючи жовті від куріння зуби.
— Що? — просичала Ірена.
Її шкільна вчителька терпіти не могла такого. «Хміль, якщо ти ще раз щокнеш...»
— Який іще пан Нік?!
«Ну от, ще один вампір, — приречено сказав песимістичний внутрішній голос. — І вони тебе поділили...»
— Пан Нік — це я...
Вона обернулася.
У дверях вітальні стояв чоловік. Ні, не громило в пом’ятому светрі; цей новий персонаж був схожий радше на якогось відпочивальника у престижному санаторії. Ретельно випрасувані чорні штани, цупка біла сорочка навипуск і романтичний шовковий шарф навколо шиї. (Стильний мужик, сказали б Іренині студентки.)
— Пан Нік — це я. І пан Ян, якого викликали в терміновій справі, дійсно попросив мене... побути з вами під час його відсутності. Тим більше що у нас тепер будуть спільні, гм, інтереси...
— Ви тут живете? — після паузи запитала Ірена.
— Тут, — чоловік невизначено махнув рукою. — На фермі...
— Ви хто?
— За своєю першою професією — я лікар... Та чого нам стовбичити отут, посеред кімнати? Ходімо до мене, запитаєте, про що захочете, а я із задоволенням відповім...
Ірена згадала питання, що обірвало її й без того короткий сон. Уривчасто зітхнула:
— Ходімо...
Пан Нік галантно запропонував їй руку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Страта» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ п’ятий“ на сторінці 1. Приємного читання.
TextBook