Остання чверть XX та початок XXI століття відзначилися різким зростанням попиту в світі на вищу освіту. Економіка постіндустріального, а потім інформаційного суспільства забезпечила вирішальне значення вищої освіти для соціально-культурного й економічного розвитку країни.
Освітні навчальні заклади з традиційною системою навчання вже не в змозі задовольнити попит населення в освітніх послугах. Люди хочуть отримувати якісну освіту без відриву від виробництва, у зручний для себе час, у потрібній галузі знань. Однією із таких освітніх технологій, що здатна задовольнити зростаючий попит людей на якісні знання, забезпечити можливість "навчатись упродовж всього життя" знайшла широке застосування в світі, є дистанційне навчання.
Розвиток дистанційної освіти в Україні відбувається як з урахуванням світових тенденцій, так і специфічних вітчизняних інформаційно- технологічних. нормативно-правових, фінансово-економічних інституційних, науково-методичних та організаційно-педагогічних тенденцій.
Інформаційно-технологічна тенденція розвитку дистанційної освіти в Україні тісно пов'язана з інформатизацією, яка на сучасному історичному етапі має стратегічне значення для нашої країни. У наш час виробництво інформаційного продукту через його високу товарну вартість є важливим чинником економічного розвитку країни. Інформаційні технології, проникаючи в усі галузі діяльності людини, змінюють характер праці як у виробничій, так і в невиробничій сферах, впливають на структуру національної економіки, підвищують рівень інформування широких верств населення і таким чином сприяють демократизації суспільства. Ці тенденції, що в усьому світі визначаються як процес інформатизації, позначаються на житті суспільства. Порівняно з традиційними індустріальними методами їх застосування дає можливість забезпечити підвищення рівня матеріалізації інтелектуальної праці і якості виробів. Саме через це найбільш розвинуті країни світу отримують на міжнародних ринках значні переваги. Для укріплення своїх позицій такі держави підтримують розроблення різноманітних національних і міжнародних програм, серед яких японський проект створення комп'ютерів п'ятого покоління (проект "SIGMA"), північноамериканський проект SCI ("Strategic Computer Initiative"), західноєвропейські міжнаціональні програми EURECA та ESPRINT, британська національна програма ΑIT ("Advanced Information Technology"), французька "La Fiiiere Electronique" та інші.
Для висвітлення техніко-технологічної та інших тенденцій розвитку дистанційної освіти (ДО) в Україні скористаємося статистичними даними дослідження стану розвитку дистанційного навчання у вищих навчальних закладах, проведеного на замовлення міністерства освіти і науки України, інформаційні матеріали були підготовлені на основі електронного анкетування, у якому взяло участь 103 вузи України.
Більшість комп'ютерів, що використовуються у вітчизняних вищих навчальних закладах, під'єднані до комп'ютерної мережі вищих навчальних закладів (65 724 із 76 622, або 87,9 %), з них у навчальних корпусах – 54 322, у гуртожитках – 12 800. Середня кількість користувачів на один комп'ютер становить 14 осіб, кількість комп'ютерів, безпосередньо задіяних для забезпечення дистанційного навчання, – 8 509, або 6,9 ПК на одного викладача. Показники програмно-технічного забезпечення дистанційного навчання в українських вищих навчальних закладах свідчать про наявність технічної бази для впровадження дистанційної форми навчання у вітчизняні вузи.
Комунікаційне забезпечення дистанційного навчання. Усі виші навчальні заклади, що запроваджують дистанційне навчання, мають доступ до мережі Інтернет, з них постійно під'єднані – 94,2 %. користуються електронною поштою в середньому 800 користувачів на один вищий навчальний заклад, 97,1 % з них мають представницькі Веб-сайти, а також сайти структурних підрозділів.
Більшість вищих навчальних закладів мають канали з'єднання з мережею Інтернет (в середньому 2 канали провайдера з пропускною здатністю від 128 Кб/с до 2 Гб/с). Загальна пропускна здатність каналів, якими володіють опитані вузи, становить 14956,2 Мбіт/с, що в середньому 145,2 Мбіт/с на вищий навчальний заклад або 13,8 Мбіт/с на одного користувача Це свідчить про можливості впровадження новітніх мультимедійних технологій дистанційного навчання і вдосконалення існуючих технологій забезпечення дистанційної форми навчання у вітчизняних вищих навчальних закладах.
Інформаційне забезпечення дистанційного навчання. Загальна кількість веб-сайтів, які забезпечують постійний доступ до ресурсів дистанційного навчання, становить 136. Наявність такого ресурсу засвідчив 61 вуз, тобто 59 %.
Електронні бібліотеки створені у 81 закладі, що складає в середньому 78,6 %. Загальна кількість джерел у них – 580602, що в перерахунку на один вуз складає 5637. Проте малою є активність вищих навчальних закладів щодо публікацій у мережі Інтернет матеріалів з проблем дистанційного навчання, загальна кількість яких становить 2 022 (в середньому близько 20 на вуз). Вітчизняним навчальним закладам потрібно активізувати діяльність у цьому напрямі для зміни якісного і кількісного показників інформаційного забезпечення дистанційного навчання.
Нормативно-правову тенденцію розвитку дистанційної освіти України можна прослідкувати у контексті указів, постанов, положень державних органів влади, які є обов'язковими для виконання всіма навчальними закладами.
У нашій країні інформатизація суспільства стала державною політикою вже на початку 90-х pp. На законодавчому рівні це було підтверджено у 1993-1994 pp. Указом Президента України "Про державну політику інформатизації України" і постановою Кабінету Міністрів України "Питання інформатизації".
У 42 статті 7 розділу Закону України "Про вищу освіту" "Організація навчально-виховного процесу", прийнятого ще в лютому 2002 р., вказано, що поряд із заочною формою офіційно дозволяється впроваджувати в Україні дистанційну форму освіти.
Наступним кроком до запровадження дистанційного навчання в Україні стала Постанова Кабінету Міністрів "Про затвердження Програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 pp.". Основними завданнями Програми було "здійснення нормативно-правового, організаційного, науково-методичного, інформаційно- телекомунікаційного, матеріально-технічного, кадрового, економічного та фінансового забезпечення системи дистанційного навчання; удосконалення структури у системі дистанційного навчання шляхом розширення мережі її центрів; забезпечення контролю якості у системі дистанційного навчання за рахунок упровадження в практику експертизи курсів і технологій дистанційного навчання; розвиток дистанційної форми навчання у системі вищої освіти за всіма напрямами підготовки фахівців; забезпечення професійної підготовки та психологічної підтримки окремих груп населення, зокрема безробітних, громадян з особливими потребами, військовослужбовців строкової служби, осіб, що знаходяться в місцях позбавлення волі, тощо".
У 2004–2005рр. наказами Міністерства освіти і науки України було затверджено "Положення про дистанційне навчання", оновлено документ 2001 року "Про створення Координаційної ради з розвитку системи дистанційного навчання при Міністерстві освіти і науки" і продовжено педагогічний експеримент з дистанційного навчання.
Важливе значення у впровадженні дистанційного навчання має Закон України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки", Постанова Кабінету Міністрів України №1153 від 07.12.05 р. "Про затвердження Державної програми "Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006-2010 роки", розробка "Проекту ліцензійних умов надання освітніх послуг у сфері вищої освіти за дистанційною формою навчання", прийнятого за основу на засіданні ДАК 21.06.2005 року і проекту "Програма розвитку дистанційної освіти на 2008-2013 роки".
Згадані вище офіційні документи повною мірою забезпечують упровадження дистанційної форми навчання в нашій країні, організацію якісної підготовки фахівців різних кваліфікаційних напрямів, у тому числі магістрів, які будуть конкурентоспроможними на сучасному ринку праці.
Фінансово-економічна тенденція розвитку дистанційної освіти в Україні зумовлена, на нашу думку, умовами переходу до ринкових відносин, який значно змінив структуру вітчизняної економіки – пройшла її реструктуризація, перепрофілювання виробництва та система його управління. Скоротилися одні виробництва, виникла необхідність створення нових на більш високому технологічному рівні, що, звичайно, вплинуло на структуру як виробничого, так і управлінського персоналу. Тому на сучасному етапі завдання цілеспрямованого та неперервного навчання персоналу стало першочерговим. В умовах обмежених фінансових ресурсів та можливостей щодо навчання із відривом від виробництва отримати хорошу освіту, змінити професію та підвищити свою кваліфікацію можна за дистанційною формою навчання.
Водночас важливо відзначити переваги дистанційної освіти для роботодавців, а саме: за відносно короткий період часу велика кількість виробничого персоналу здобуває або вдосконалює знання; забезпечується узгодженість стандартів освіти в країні та відповідність міжнародним стандартам; задовольняються вузькі спеціальні потреби, які не можуть бути враховані в загальних навчальних програмах; вирішується проблема віддаленості студентів, які працюють; ефективніше витрачаються фінансові ресурси. Більш професійний рівень підготовки персоналу забезпечить вищий рівень ефективності будь-якого підприємства та установи і покращить їх імідж.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент вищої освіти» автора Шоробура І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Провідні тенденції розвитку дистанційної освіти в Україні“ на сторінці 1. Приємного читання.
