Провідні тенденції розвитку дистанційної освіти в Україні

Менеджмент вищої освіти

Упровадження дистанційної форми навчання в навчальному закладі дає йому можливість використати нові джерела фінансування, забезпечити навчання для більшої кількості студентів без відповідного збільшення витрат, скоротити обсяг аудиторних годин на існуючих курсах, покращити імідж навчального закладу завдяки міжнародному визнанню кваліфікації його випускників.

Основним джерелом фінансування європейських закладів дистанційного навчання залишається держава, а у США, крім держави, – комерційні структури, що прагнуть підвищити рівень кваліфікації своїх співробітників. Ще одним джерелом фінансування таких закладів є кошти від плати за навчання та гранти. Більшість же вузів України самостійно організовують дистанційне навчання із залученням державних і спонсорських коштів, грантів для плати за навчання студентів, що негативно впливає на темпи впровадження дистанційної форми навчання.

Для виявлення інституційної тенденції розвитку дистанційної освіти в Україні розглянемо стан вітчизняної організаційної структури та організаційно-кадрового забезпечення дистанційного навчання. За останнє десятиліття у всьому світі активно створюються і розвиваються академічні і корпоративні віртуальні університети, академії, інститути, факультети, коледжі, центри, тобто освітні організації, які не мають фізичних корпусів, класів, лабораторій, студентських гуртожитків та інших атрибутів традиційних академічних навчальних закладів. Навчання студентів у віртуальних закладах здійснюється тільки через комп'ютерні мережі, наприклад, через глобальну мережу Інтернет або корпоративну мережу Інтранет.

В Україні вже також вжито перші заходи щодо створення великих об'єднань навчальних закладів для організації дистанційного навчання в межах України та на міжнародному рівні, наприклад, Український інститут інформаційних технологій в освіті, Академія дистанційної освіти, Українська система дистанційного навчання та ін. Головний навчальний центр при Укртелекомі, Національний банк України організували дистанційне навчання на корпоративному рівні.

У травні 2000 року Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" запропонував Меморандум про створення інформаційної освітньої мережі "Українська дистанційна освіта". Основна мета мережі: формування інформаційного освітнього простору для вільного користування інформацією суб'єктами мережі; підготовка викладачів для дистанційного навчання; науково-методична робота. Меморандум підписали ректори восьми вищих навчальних закладів України. На жаль, ідея створення Асоціацій, заклики приєднатися до Меморандуму не знайшли підтримки серед інших вищих навчальних закладів України. На нашу думку, це можна пояснити обмеженою кількістю вітчизняних вищих навчальних закладів у 2000 р., які практично впроваджували дистанційне навчання, і тим, що розвиток дистанційного навчання вимагає великих довгострокових інвестицій. Офіційне відкриття у березні 2001 року Українського центру дистанційної освіти (УЦДО) певним чином легалізувало даний вид навчання та стало черговим поштовхом до впровадження ново? форми навчання в Україні. Зараз УЦДО (теперішня назва Український інститут інформаційних технологій в освіті) має угоди про співпрацю з 45 ВНЗ і фірмами України, проводить курси для менеджерів, координаторів дистанційного навчання та розробників дистанційних курсів, має на своїй Веб-сторінці понад 140 дистанційних курсів і з жовтня 2000 р. організує дистанційне навчання для отримання другої вищої освіти.

Спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України "Про проведення педагогічного експерименту з дистанційної форми навчання в регіонах України" університету "Україна" надана можливість створити мережу дистанційного навчання у 15 регіонах країни.

Для висвітлення організаційно-кадрового забезпечення дистанційного навчання скористаємося статистичними даними дослідження стану розвитку дистанційного навчання у вузах України, проведеного на замовлення Міністерства освіти і науки України. За інформаціями, одержаними з вищих навчальних закладів дистанційне навчання включає наявність:

• окремого підрозділу (центру), який організаційно і технологічно забезпечує дистанційне навчання (74,8 % ВНЗ);

• системи автоматизації основних процесів управління (понад 52 % вузів, у тому числі наявність електронної системи управління закладом освіти у 52,4 % навчальних закладів, наявність підрозділів (електронний деканат) відмічається у 66,0 %). Слід зазначити, шо різниця оцінок цих показників у регіонах становить в середньому 1,44 %, що свідчить про нерівномірність організаційного забезпечення дистанційного навчання у вищих навчальних закладах.

Як бачимо, вищі навчальні заклади приділяють належну увагу кадровому забезпеченню дистанційного навчання. Так, наявність особи, на яку покладені обов'язки проректора з інформаційних технологій, засвідчили 70,9% вищих навчальних закладів, а про наявність окремих спеціалізованих підрозділів дистанційного навчання надали інформацію 77,7 % вищих навчальних закладів.

Водночас, загальна кількість фахівців, які безпосередньо забезпечують та здійснюють навчальний процес з використанням технологій дистанційного навчання, становить 2 507 осіб, середня кількість у регіонах – 501 особа, у вищих навчальних закладах – 24,3 особи, а з розрахунку на 1000 студентів – 2,3 особи, що є вкрай низьким показником кадрової забезпеченості дистанційного навчання. Крім того, дані свідчать про значну нерівномірність цієї забезпеченості – від повної відсутності підготовлених фахівців до наявності максимум 320 осіб, проте й цей максимум забезпечують всього 23 викладачі на 1000 студентів. Загальна кількість фахівців, що пройшли перепідготовку до роботи з використанням форм дистанційного навчання, становить 9668 осіб (із них 3160 – в УИТО (Український інститут інформаційних технологій в освіті), тобто близько 34 %, що становить із розрахунку на 1000 студентів всього 9 осіб і є вкрай малим показником.

Вітчизняні вищі навчальні заклади самостійно організовують підготовку викладачів для роботи з дистанційними курсами і студентами у вигляді індивідуальних занять працівників центрів дистанційного навчання з викладачами, семінарів, а також шляхом обміну досвідом із зарубіжними викладачами, розробниками дистанційних курсів та ін. Організація професійної діяльності викладачів-консультантів та їх перепідготовки також стає важливою складовою впровадження дистанційного навчання в освітніх закладах України. Основними вітчизняними центрами такої підготовки та перепідготовки є Український інститут інформаційних технологій в освіті, Проблемна лабораторія дистанційної освіти при Національному технічному університеті "ХПІ", Українська система дистанційного навчання, Центр дистанційної освіти освітньої програми Світового банку Національної академії державного управління при Президентові України, Факультет дистанційного навчання Хмельницького національного університету та ін.

Науково-методичну тенденцію розвитку дистанційної освіти в Україні можна прослідкувати у контексті друкованих та електронних журналів, постійно діючих вітчизняних конференцій, семінарів, діяльності Української асоціації дистанційної освіти як бази для вироблення та обговорення критеріїв, категорій, принципів і форм оцінювання навчальних матеріалів, розроблених у нашій країні щодо дистанційної освіти.

З 1997 року в Україні регулярно проводяться Всеукраїнські конференції "Інтернет-технології в інформаційному просторі держави". В 1998 році науковці України організували та провели національну конференцію в Одесі, на якій відбулося підписання меморандуму про співробітництво між 27 вузами України. Спільною постановою Президії Національної Академії наук України і Колегії Міністерства освіти України 1997 року було створено Асоціацію користувачів телекомунікаційною мережею закладів освіти і науки України з координуючим "Центром Європейської інтеграції" у місті Києві, який у подальшому отримав офіційну назву "Українська науково-освітня телекомунікаційна мережа "УРАН".

21 жовтня 2010 року у Національному технічному університеті України "Київський політехнічний інститут" відбулася нарада-семінар з питань нормативного забезпечення дистанційної форми навчання в Україні. За результатами наради-семінару був спільно напрацьований проект "Положення про дистанційне навчання у закладах післядипломної освіти". За словами заступника директора Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України Ю. Коровайченка, результати проведеної наради були позитивно сприйняті Міністром освіти і науки України й розпочато підготовку наказу для затвердження цього Положення.

Організаційно-педагогічна тенденція розвитку дистанційної освіти в Україні пов'язана як з адаптацією уже існуючих навчальних планів, робочих програм, змісту навчальних дисциплін, систем контролю якості освіти, так і з розробкою нового дидактичного забезпечення на основі модульного підходу з використанням інформаційно-комп'ютерних технологій. Відповідно до результатів проведеного анкетування, у вітчизняних вузах використовуються 3852 дистанційні курси. Абсолютний максимум становить 667 дистанційних курсів у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, який є лідером з розробки дистанційних курсів.

Проте в окремих вітчизняних вищих навчальних закладах існує певна невідповідність між інформацією про наявність дистанційних курсів та їх реальним розміщенням на сайтах вищих навчальних закладів з доступом через мережу Інтернет (доступними є 3 145 курсів).

Середній рівень наявності систем тестування становить 85,4 %. Інформаційне наповнення цих систем становить – 373 945 тестових завдань, або із розрахунку на один вищий навчальний заклад – 3631 тестів і тестових завдань. Максимальну кількість – 150 000 і 118 192 завдань мають Ужгородський та Хмельницький національні університети.

Як негативну тенденцію, що гальмує впровадження дистанційних технологій у навчальний процес вищих навчальних закладів України, і чинників, що заважають поширенню дистанційного навчання, слід зазначити й інертність діючої вітчизняної освітньої системи. Найбільше вона проявляється у внутрішньому консерватизмі педагогічних кадрів, що не мають ні відповідного практичного досвіду, ні бажання його отримати. Стримуючим чинником є й слабка сформованість або відсутність у переважної більшості випускників навчальних закладів навичок самостійної, індивідуальної роботи, необхідного рівня комп'ютерної грамотності, що створює труднощі не лише навчально-методичного, а й психологічного характеру. Проте вузи мають певний позитивний потенціал для саморозвитку освітньої системи, розширення сфери освітніх послуг, у тому числі й дистанційних.

Для забезпечення зазначених потреб, а також системності, комплексності і узгодженості дій у реформуванні освітньої системи у напрямі розвитку дистанційної освіти необхідна державна підтримка – створення, впровадження і розвиток національної системи дистанційної освіти (СДО), яка стане частиною освітньої системи України і буде інтегруватися в Європейський та світовий освітній простори. Формування вітчизняної системи дистанційної освіти необхідно здійснювати на системному та програмно-цільовому підході, що реалізуються шляхом виконання "Програми створення системи дистанційної освіти в Україні".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент вищої освіти» автора Шоробура І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Провідні тенденції розвитку дистанційної освіти в Україні“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Місце України в міжнародних рейтингах, що залежить під показників вищої освіти

  • Місце вищої освіти в економіці країни

  • Структура вищих навчальних закладів

  • Класифікація вищих навчальних закладів

  • Структурні підрозділи вищого навчального закладу

  • Форми навчання у вищих навчальних закладах

  • НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

  • Політика у сфері освіти та вищої освіти

  • Фінансування вищої освіти

  • ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

  • Методи управління вищим навчальним закладом

  • ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ

  • Функція планування

  • Функція організації

  • Функція мотивації

  • Функція контролю

  • Функції координації та регулювання

  • ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

  • Процес прийняття рішень

  • УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТИ

  • СУТНІСТЬ КОНФЛІКТУ ТА ЙОГО РІЗНОВИДИ

  • Характерні особливості конфліктів

  • СТИЛІ КЕРІВНИЦТВА В УСТАНОВАХ ОСВІТИ

  • Структура різних стилів керівництва

  • Джерела та чинники формування і вдосконалення стилю керівництва в освіті

  • КОМУНІКАЦІЇ

  • Міжособистісні та організаційні комунікації

  • ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЕРІВНИКІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

  • Характеристика управлінської майстерності

  • ОСНОВНІ НАПРЯМИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

  • Організація педагогічного процесу та методичне забезпечення

  • Управління навчальною діяльністю у вищих навчальних закладах

  • Науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу

  • НАУКОВО-МЕТОДИЧНА РОБОТА В ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

  • Наукова робота в вищому навчальному закладі

  • Вища освіта і наука

  • УПРАВЛІННЯ ВИХОВНОЮ РОБОТОЮ В ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

  • Організація виховної роботи зі студентами у вищому навчальному закладі

  • Органи студентського самоврядування

  • УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМ ПРОЦЕСОМ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

  • Стандарти освітньої діяльності та вищої освіти

  • Стратегічні завдання системи управління вищим навчальним закладом

  • Впровадження системи управління якістю у вищому навчальному закладі

  • ТРУДОВИЙ КОЛЕКТИВ

  • Колектив як соціальний об'єкт управління

  • Управління соціально-психологічним кліматом колективу

  • Підвищення ефективності діяльності колективів

  • МЕНЕДЖМЕНТ ІННОВАЦІЙ

  • Різновиди інноваційної діяльності

  • ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В УПРАВЛІННІ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

  • Програмно-апаратне забезпечення комп'ютерних інформаційних технологій

  • ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА

  • Проблеми і суперечності у впровадженні дистанційного навчання у вищій школі

  • Викладач-тьютор як суб'єкт дистанційного освітнього процесу

  • Провідні тенденції розвитку дистанційної освіти в Україні
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЛОВОДСТВА В ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

  • МАРКЕТИНГ В ОСВІТІ

  • Значення маркетингу в галузі освіти

  • Кошторис і вартість освітніх послуг

  • Розробка стратегії маркетингу для навчальних закладів

  • Формування маркетингового комплексу для навчальних закладів "4Р": освітня послуга, ціна, розподіл, комунікації.

  • Маркетингові дослідження. Аналіз і прогноз ринку надання освітніх послуг

  • Маркетингові комунікації