По-друге, за силою фармакологічної дії:
• 1) діуретики, які викликають сильний діурез – петльові та осмотичні діуретики;
• 2) діуретики середньої сили дії – тіазидові та тіазидоподібні діуретики;
• 3) діуретики, що викликають слабкий діурез – інгібітори карбоангідрази, калійзберігаючі діуретики, похідні ксантину та діуретики рослинного походження.
По-третє, за швидкістю настання і тривалістю сечогінної дії:
• 1) швидкої (30-40 хв) і короткої (4-8 год) дії – фуросемід, сечовина, триамтерен, кислота егакринова, маніт.
• 2) Повільної швидкості (2-4 год і і середньої тривалості (8-14 год і дії – теофілін, еуфілін, діакарб, амілорид, циклометіазид.
• 3) Повільної і тривалої дії (2-4 доби) – спіронолакгон.
Відомо, що кожний діуретичний препарат діє переважно на один анатомічний сегмент нефрону. Тому діуретики також класифікують за локалізацією дії діуретика у нефроні. Згідно з цією класифікацією виділяють такі групи діуретинів:
| Ті, що діють на проксимальні звивисті канальці | Ті, що діють на висхідний відділ петлі Генле | Ті, що діють переважно на дистальні звивисті канальці | |
| 1. Інгібітори карбо ангідрази | 2. Осмотич- ні діуретини | 3. "Петльові" діуретики | 4. Тіазидові та тіазидо- подібні* діуретики |
| Ацетазола мід | Маніт · Сечовина | Фуросемід Буметанід Етакринова кислота Піретанід | Гщрохлортіазид Циклометіазид Хлорталідон Клопам ід їндапамід |
| 5. Ті, що діють переважно в області збираючих трубочок і дистальних канальців* | 6. Ті, що діють переважно на клубочок | 7. Рослинного походження: монопрепарати та комбіновані* |
| Калійзберігаючі Спіронолактон Гриамтерен * Амілорид* | Амінофілін · Теобромін | Нефрофіт* · Листки брусниці · Листки мучниці звичайної · Листки ортосифону · Трава хвоща польового · Динара · Леспенефрил · Флароиін · Канефрон* |
Механізм дії діуретинів
Реабсорбція електролітів та води із первинної сечі у різних сегментах иефрону підкоряється не однаковим механізмам. В різноманітних розчинених у фільтраті сполук (електроліти, глюкоза, амінокислоти та інші органічні сполуки), які всмоктуються в проксимальному звивистому канальці, найбільше відношення до сечогінної дії мають бікарбонат натрію та хлорид наїрію. З сучасних лікарських засобів тільки один ацетазоламід блокує виключно реабсорбцію бікарбонату натрію.
Ацетазоламід пригнічує карбоангідразу, яка каталізує утворення вугільної кислоти у клітинах канальцевого епітелію. Це гальмує процес дисоціації вугільної кислоти на Н+ та НСО3-, пригнічує надходження протона водню у сечу в обмін на Na+. Реабсорбція нагрію та бікарбонату наїрію пригнічується, діурез збільшується. Ацетазоламід блокуєтакож карбоангідразу у ЦНС та у циліарному тілі, сприяє виведенню К+, Р5+, Са . З посиленням виділення з сечею бікарбонатів сеча набуває лужного характеру, а кров (у зв'язку з затриманням іонів Н+ нирками) – кислого характеру (ацидоз). Виникненню ацидозу сприяє також зменшене утворення і надходження в кров NaHCO3 як гідрогенкарбонатного буфера.
Осмотичні діуретини не впливають на реабсорбцію електролітів. При введенні у вену вони підвищують осмотичний тиск у судинному руслі. Це веде до дегідратації тканин і підвищення ОЦК.
Збільшення об'єму циркулюючої крові сприяє посиленню фільтрації у нирках. Осмотичні діуретини практично не реабсорбуються у канальцях. Внаслідок цього в первинній сечі створюється підвищений осмотичний тиск, який ускладнює реабсорбцію води і натрію, оскільки воду утримують осмотично активні речовини. Однак секреція натрію при застосуванні осмотичних діуретинів збільшується меншою мірою, ніж екскреція води. Препарати діють на всьому протязі канальців.
Крім осмотичних діуретинів, знижувати ВЧТ та ВОТ спроможні петльові діуретини та інгібітори карбоангідрази. Зниження ВЧТ та ВОТ
останньою групою діуретичних препаратів пов'язане з блокуванням карбоангідрази судинних сплетінь у шлуночках мозку (зменшується продукція цереброспінапьної рідини) та ципіарного тіла (зменшується продукція внутрішньоочної рідини). Інгібітори карбоангідрази зменшують вміст натрію та води у нейронах мозку, що призводить до пригнічення їх збудливості. Внаслідок цього розвивається протиепіпептична дія цих діуретиків.
“Петльові” діуретини зв'язуються з рецепторами апікальних мембран та пригнічують транспорт крізь них іонів Na+ та Сl- з сечі до клітин, що зменшує реабсорбцію Н2О. Вони сприяють також виведенню іонів КГ, Mg2+, Са2+, Na+, у великих дозах пригнічують карбоангідразу.
“Петльові” діуретини впливають на діурез і непрямим шляхом, сприяючи вивільненню простагландинів Е2 та простацикпіну з мембран ен- догепіальних клітин, що призводить до розширення ниркових судин та поліпшення ниркового кровообігу, що також збільшує діурез.
Тіазидові і тіазидоподібні діуретини діють на апікальні мембрани епітелію дистальних канальців і пригнічують реабсорбцію Na+, Сl- та H2O, сприяють виведенню іонів К+ та Mg2+, затримують реабсорбцію іонів Са2+, що призводить до гіперкальціємії. Пригнічують активність Na+-К+-АТФази, сукцинатдегідрогенази, зв'язують карбоангідразу. Внаслідок цього порушується забезпечення енергією натрієвого насосу і зменшується реабсорбція Na+, що зумовлює збільшення натрійурезу і діурезу.
Механізм діуретичної дії калійзберігаючих діуретиків не однаковий для всіх препаратів. Спіронолактон має стероїдну структуру, подібну до структури альдостерону, та є його конкурентним антагоністом. Це блокує внутрішньоклітинні рецептори альдостерону та послаблює обмінну реабсорбцію Na+ на К+.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія на допомогу лікарю, провізору, студенту» автора Дроговоз С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Комбіновані гіпотензивні препарати“ на сторінці 2. Приємного читання.
