Проблема профілактики й лікування злоякісних новоутворень є під сучасну пору однією з найважливійших у біології та медицині. Це зумовлено ростом захворювань і смертністю від пухлин в усіх країнах світу. Згідно зі статистичними даними, кожен останній рік від злоякісних новоутворень вмирає більше 2 млн. осіб. Сьогодні в Україні злоякісні пухлини посідають друге місце серед причин смерті населення.
Загальновизнаними методами лікування онкологічних хворих є хірургічне втручання та променева терапія. Але незадоволення наслідками застосування цих методів змушує шукати нових шляхів та засобів лікування пухлин, які могли б використовуватись у тих випадках, коли операція й променева терапія неможливі через поширеність патологічного процесу. У зв'язку з цим близько 40 років тому з'явився новий напрям в онкології – хіміотерапія, яка спочатку мала емпіричний характер, без серйозних теоретичних і наукових обгрунтувань. Під хіміотерапією пухлин розуміють застосовування специфічних речовин синтетичного та природного походження, дія яких була б вибірково спрямована на пухлинний процес і не викликала б ушкодження нормальних тканин організму.
Треба підкреслити, що проблема протипухлинної терапії докорінно відрізняється від проблеми хіміотерапії при інфекціях, а саме:
• 1. Інфекційний агент біологічно чужорідний для господаря, його метаболічні процеси настільки далекі від метаболічних процесів, які відбуваються у клітинах господаря, що за допомогою хіміотерапевтичних засобів при інфекціях можна вибірково діяти на них, не діючи на сам макроорганізм. Такої чіткої різниці в метаболізмі здорових і злоякісно перероджених клітин виявити не вдалось. Протираковим засобам бракує специфічності протимікробних засобів, і вони відрізняються більш вузькою терапевтичною дією.
• 2. При інфекційних захворюваннях організм завдяки захисним системам (антитілам, фагоцитозу та іншим) підвищує ефективність хіміотерапевтичних засобів. Система імунітету при злоякісних новоутвореннях не така ефективна, тому протипухлинні препарати доводиться застосовувати в дозах, які руйнують злоякісні клітини. Як правило, цього досягти неможливо, оскільки на сьогодні антибластомні препарати не мають достатньої специфічності і тому виявляють високу токсичність щодо тканин організму в цілому. У зв'язку з цим, навіть при задовільних (спочатку) результатах лікування завжди запишається імовірність рецидиву захворювання.
• 3. Пухлинні клітини можуть набувати резистентності до хіміопрепаратів. Можливо, ідеальним способом впливу на злоякісні новоутворення була б зміна чи усунення факторів, які є пусковим механізмом підтримки метаболічних процесів, що допомагають перетворенню нормальних клітин у злоякісні. На жаль, не існує визначених даних, на основі яких можна було б відрізнити нормальні клітини від злоякісних на різних етапах утворення пухлин. У зв'язку з цим усі протипухлинні засоби, що існують на сьогодні, є, за деяким винятком, засобами паліативного характеру, а основним методом лікування залишається хірургічний у поєднанні з хіміотерапією і без неї.
Фармакомаркетинг
| Кількість у світі | Перелік нових препаратів | |||
| INN | Торговельні · марки | Поновлення за INN за останні 5 років | % поновлення в групі | |
| 229 | 2927 | 7 | 3% | Німустин (Нідран), фотонуспиш (Мюсторфан), оксаліплатин (Елоксатин), іфосфамід (Холоксан), капецитабін (Ксепода), ралтитрексед (Томудекс), трастузумаб (Герцептин) |
Класифікація і препарати
У цій класифікації наведені засоби, найчастіше використовувані в онкології та достатньо вивчені в клініці.
| 1. Алкілувальні засоби | ||||
| Хлоретнл аміни | Етиленіміни | Ефіри дисульфонових кислот | Похідні нітрозоссчовнии | Металоорганічні сполуки |
| Іфосфамід · Хпоретиламіно- урацил · Лофенал · Новембіхін · Мелфалан · Хлорамбуцил · Циклофосфамід | Тіофосфамід · Бснзотсф · Іміфос · Фосфемід · Фотрстамін | Мітобронітол · Бусульфан | Ломустнн Кармустин І-Іімустин Фотсмустин Н ітрозомстилссчовина | Оксаліплатин · ;Елоксацин) · Карбоплатнн · Цмсплатин |
| 2. Антиметаболіти | |
| Аналоги фолієвої кислоти* · Аналоги пуринів** · Аналоги піримідинів | |
| Метотрексат* | Цитарабін |
| Едатрексат* | Гемцитабін |
| Меркаптопурин * * | Фгорафур |
| Фопурин** | Фгорурацил |
| Флударабіну фосфат** Гіогуанін** | УФТ (урацил+фторафур) |
| 3. Алкалоїди | ||
| Барвінку (вінкалкалоїди) | Подофілу щитоподібного (подофілотоксини) | Пізньоцвіту чудового,* тису (таксани) |
| Вінбластин | Етопозид | Колхамін* |
| Вінкристин | Геніпозид | Паклітаксел |
| Вінорельбін · Віндсзин | Подофілін Етопозиду фосфат | Доцетаксел |
| 4. Гормональні та антигормональні препарати | ||||||
| Ггстагени | Естрогени | Антиестро · гени | Андрогени | Антиандрог · єни | Агоністи · лю · теїнізую- чого гормону | Інгібітори біосинтезу гормонів над ниркових заkоз |
| Мегестрол Мсдрокси- прогестеро- ну ацетат Гестеноро- ну капроат | Подіесірадіолу фосфат · Фосфестрол · Хлортрианізсн · Дістилстиль- бестрол · Етиніл естраді - ол | Гамоксифсн · Гореміфен | Тестостерону про- піонат Надролон | Нілутамід Флутамід Ципротеро- ну ацетат | Гозерелін · Бузерелін · Лсйпролід | Аміноглюте- гимід · Хлодиган |
| 5. Протипухлинні антибіотики | 6. Інгібітори топоізомерази | |
| Актиноміцини: · Дактиноміцин · Мітоміцин · Блеоміцин · Стрептозоцин | Антрацикліни: · Доксорубішін · Мітоксантрон · Епірубіцин · Рубоміцин · Карміноміцин | Топотскан · Іринотекан |
Механізм дії
Алкілуаальні засоби – це азотисті іприти, механізм дії яких пов'язаний з передачею алкільного радикала рецептору іншої молекули. Високоспроможні реакційно четвертинні амонієві похідні реагують (алкілують) з такими фізіологічно важливими групами клітюошх молекул, як аміни, сульфгідрильні, гідроксильні, фосфатні, у результаті чого останні вірачають можливість брати участь у звичайних метаболічних процесах. Крім того, алкілувальні засоби, будучи нуклеофільними, реагують з основами нуклеїнових кислот і порушують синтез ДНК, сприяють утворенню перехресних зв'язків між нитками ДНК, які перебувають у стані спокою, та у клітинах, що діляться. При цьому порушується реплікація клітин, пригнічується здатність пухлинних клітин до поділу. Алкілюваштя її функцій у процесах реплікації та транскрипції, що викликає мітотичні блоки, незбалансований ріст та загибель клітин.
Рис. 25 Механізм дії протипухлинних засобів
Хімічні речовини, що беруть участь у метаболізмі клітин, називаються метаболітами. Хімічно схожі з ними речовини, які блокують дію метаболітів, є антиметаболітами. За хімічною будовою засоби цієї групи є структурними аналогами амінокислот, пуринових і піримідинових основ, о попередників нуклеїнових кислот, кислоти фолієвої, вітамінів, гормонів. Механізм дії останніх полягає в їх здатності вступати в конкурентні зв'язки з близькими за будовою метаболітами організму, що знижує активність життєво важливих біохімічних процесів у клітині. Таким чином, антимегаболіти стають для клітин речовиною метаболічно неактивною або навіть токсичною. Цей процес іноді називають "летальним синтезом". Вони діють як псевдометаболіти. Враховуючи значну роль тимідилатсикгегази в обміні нуклеїнових кислот, створено препарат томудекс (ралтитрексед), прямий та специфічний інгібітор тимідилатсинтегази.
Дія алкалоїдів пояснюється їх здатністю блокувати мітоз клітин у фазі метафази і знижувати синтез ДНК. За механізмом дії їх можна віднести до каріопласгичних отрут. З рослини Camtothecana acuminata вперше одержані камптотецини – іринотекан (кампто) і топотекан. За механізмом дії вони є інгібіторами топогзомерази І, яка бере участь у синтезі ДНК і забезпечує її репарацію при пошкодженні. Кампто може сьогодні вважатися одним з найбільш ефективних препаратів для лікування поширеного колоректального раку, який до сьогоднішнього часу вважався малочутливим до хіміотерапії. Інгібіторами топоізомерази П є похідні подофілотоксинів – теніпозид та етопозид. Для них характерно гальмування вступу клітин у мітоз.
Механізм дії гормональних та антигормонапьних препаратів полягає у створенні комплексів з одноіменними рецепторами, проникненні в ядра клітин, зв'язуванні з хроматином і порушенні синтезу нуклеїнових кислот у клітинах – мішенях (чутливих до цього гормону).
Протипухлинні антибіотики створюють стійкі комплекси з ДНК клітин, що призводить до порушення ДНК – залежного синтезу РНК, механізм їх дії пов'язаний з інтеркаляцією ДНК, гальмуванням топоізомерази П. формуванням вільних радикалів, звідси інша назва цих препаратів – межка- ланти. Практично всі антибіотики у своїй структурі містять ті чи інші амі- ноцукри, що й зумовлює їх виразний нуклеофшьний ефект, очевидно, за рахунок аміногрупи.
Інгібітори топоізомерази інгібують фермент ДНК – гіразу, що порушує функцію ДНК і відповідно синтез РНК.
Фармакодинаміка
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія на допомогу лікарю, провізору, студенту» автора Дроговоз С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антибластомні засоби“ на сторінці 1. Приємного читання.
