До харчового раціону вводять продукти, багаті на кальцій (соки цвітної капусти, огірковий та апельсиновий), і лужні мінеральні води ("Лужанська", "Поляна Квасова" тощо).
Кількість рідини має відповідати добовому діурезу на рівні 2-3 л, що сприяє зменшенню реабсорбції метаболітів та їх виведенню. Із зменшенням сечоутворення прийом рідини коригують залежно від діурезу: він має на 300-500 мл перевищувати кількість сечі, виділеної за попередню добу.
У разі виникнення оліго- або анурії, що призводить до гіпергідратації організму, не обхідно застосовувати хронічний гемодіаліз.
Під час лікування XHH необхідна корекція електролітних порушень. Небезпечним для життя хворого є порушення обміну калію. У разі гіпокалієміі призначають хлорид калію. За гіперкаліємії застосовують антагоністи дії калію: глюконат або хлорид кальцію (10-20 мл 10% р-ну в/в, добова доза 50-80 мл); гіпертонічний р-н хлориду натрію (200 мл 5% р-ну) з гіпертонічним р-ном глюкози (50 мл 20% р-ну) та простим інсуліном (10-15 MO). Посилення екскреції калію із сечею викликають великими дозами фуросеміду (е/в, до 2000 мг/добу).
Метаболічний ацидоз вимагає корекції бікарбонатом натрію або цитратом натрію. Виражений ацидоз, поєднаний з тяжкою гіпертензією, є також прямим показанням до застосування гемодіалізу.
Виведення азотистих шлаків та калію через ШКТ за допомогою ентеросорбентів (ентеродез, поліфепан, вуглі "СКН", полісорб, окислений крохмаль) або кишковий діаліз застосовують на ранній стадії XHH або в разі неможливості чи небажання хворого дотримуватися дієти, що дозволяє зняти деякі симптоми інтоксикації. Крім того, протиазотемічні властивості мають хофітол та леспінефрил.
Лікування анемії
Для лікування анемії за XHH краще застосовувати андрогени разом із препаратами заліза. Найбільш ефективні препарати рекомбінованого еритропоетину – ЕПО. У разі корекції анемії ЕПО у хворих на XHH значно підвищується толерантність до фізичного навантаження, знижується частота нападів стенокардії, забезпечується профілактика уремічної кардіопатії, поліпшується розумова діяльність. На переддіалізній стадії XHH ЕПО вводиться підшкірно у дозі 20-100 ОД/кг один раз на тиждень. Після досягнення цільового гемоглобіну і зниження симптомів анемії переходять на підтримуючу (вдвічі меншу) дозу. Залізодефіцит, який розвивається на фоні ЕПО-терапії, коригується прийомом сульфату заліза разом з вітаміном С. У разі порушення всмоктування переходять до в/в препаратів заліза.
Абсолютним протипоказанням до призначення ЕПО є неконтрольоване АГ.
Лікування артеріальної гіпертензії
АГ залишається найбільш постійною ознакою XHH і визначає прогноз у хворих. У лікуванні АГ індивідуальний водно-сольовий режим добирають на підставі добової екскреції натрію з сечею та ступеня поліурії. Для виведення надлишку натрію та рідини застосовують петльові діуретини: фуросемід, буметамід, хлорталідон, арифон, індопамід.
Особливо перспективним у лікуванні XHH є арифон – нетіазидний салуретик, який має властивості вазодилататора. Препарат не впливає негативно на ліпідний, вуглеводний обміни, не викликає значної затримки сечової кислоти в організмі. Застосування верошпірону, тріампуру, гіпотіазиду небажане.
Гіпотензивна терапія повинна бути тривалою і неперервною, її починають з малих доз, поступово збільшуючи до терапевтичного рівня. Оптимальний рівень AT, за якого підтримується достатній нирковий кровоток і не виникає гіперфільтрація, визначається у межах 130/80-85 мм рт. ст., якщо нема протипоказань IXC (тяжкий церебральний атеросклероз). Ще на нижчому рівні (125/75) контролюється гіпертензія у хворих на XHH з протеїнурією більше ніж 1 г/добу.
На будь-якій стадії XHH протипоказані гангліоблокатори, ізобарин, систематичне застосування нітропрусиду натрію, діазоксиду.
Для лікування "м'якої" АГ за XHH застосовують комбінацію міноксидилу із салуретиками та малими дозами β-блокаторів.
У вигляді монотерапії можна призначати AK (верапаміл-ретард, дилтіаземретард, ломір, норваск), які не викликають затримки натрію та рідини і не знижують нирковий кровоток. За тяжкої гіпертензії застосовують ліки, які знижують секрецію реніну,– β-блокатори (атенолол, беталок, бісопролол, карведілол, пранозол), блокатори а- і β-рецепторів (лабеталол), ІАПФ (калтоприл, еналаприл, лізиноприл, раміприл). ІАПФ корисні як у монотерапії, так і в поєднанні із салуретиками, β-блокаторами, АК.
ІАПФ і БРА II значно знижують протеїнурію, збільшують натрійурез, мають кардіопротекторний ефект. Вони протипоказані в разі стенозу ниркових артерій, можуть посилювати ниркову анемію за рахунок пригнічення синтезу ендогенного ЕПО. AK порівняно з ІАПФ більш корисні для корекції нічної гіпертензії, а також гіпертензії, ускладненої внаслідок лікування ЕПО. AK можна призначати за XHH у звичайних дозах завдяки печінковому типу метаболізму. Однак AK ДГП ряду (ніфедипін, норваск, фелодипін) різко розширюють аферентну артеріолу клубочку, на відміну від ІАПФ можуть погіршити залишкову функцію нирок, тому ДГП AK краще застосовувати у поєднанні з ІАПФ або БРА Il (лозартан, ірбесартан, валсартан).
За відсутності залишкової функції нирок показані ІАПФ та БРА II, AK I, II, III класів, кардіоселективні β-блокатори і периферійні вазодилататори, центральні симпатолітики.
За тяжкого ступеня XHH перевага надається недіалізуючим (пов'язаним з білком на 90%) препаратам, які метаболізуються у печінці. До них зараховують більшість АК, фозиноприл, беназеприл, раміприл, ряд β-блокаторів (пранолол, бісопролол), карведилол, міноксидил, периферійні вазодилататори (гідралазин, празозин, доксазин), клофелін.
Лікування порушень фосфорно-кальцієвого обміну
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні класифікації та стандарти лікування захворювань внутрішніх органів. Невідкладні стани в тера» автора Мостовой Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хронічна ниркова недостатність“ на сторінці 4. Приємного читання.
