• 2.3. Вазодилататори рекомендовані тим пацієнтам із ГСН, у яких гіпоперфузія асоційована з нормальним та підвищенним AT, ознаками застою в легенях і зниженим діурезом. Вазодилататори найкорисніші для пацієнтів з гіпертонією, і їх слід дуже обережно використовувати для пацієнтів з CAT < 110 мм рт. ст. Надмірне падіння тиску асоціюється з високою смертністю у пацієнтів з ГСН. Вазодилятори слід з обережністю використовувати у пацієнтів зі значним мітральним або аортальним стенозом.
Показання до призначення вазодилятаторів
| Вазодилататор | Дозування | Основні побічні ефекти |
| Нітрогліцерин, · 5-мононітрат | Стартова доза 20 мкг/хв., збільшення до 200 мкг/хв. | Гіпотензія, головний біль |
| Ізосорбіду динітрат | Стартова доза 1 мг/год, збільшення до 10 мг/год |
2.4. Інотропні засоби рекомендовані за наявності периферійної гіпоперфузії (АГ, погіршення функції нирок) незалежно від наявності застійних явищ у легенях і набряку легенів, рефрактерних до терапії діуретинами і вазодилзтаторами в оптимальних дозах. Допамін у дозах < 2 мкг/кг/xe. призводить до вазодилатації в нирках, органах черевної порожнини, судинах коронарного і церебрального русла і супроводжується поліпшенням ниркового кровотоку, збільшенням діурезу. У дозах >2 мкг/кг/хв. посилює скоротливість міокарда та серцевий викид. За умови введення в дозах > 5 мкг/кг/хв. підсилює периферійний судинний опір, що корисно за гіпотензії, але шкідливо при гострій СН.
Добутамін викликає дозозалежну позитивну інотропну та хронотропну дію, знижує тиск заклинювання і тиск в легеневій артерії, посилює діурез за рахунок посилення ниркового кровотоку у відповідь на підвищення серцевого викиду. Для уникнення розвитку толерантності і часткової втрати теплодинамічного ефекту необхідно відмінити добутамін поступово (на 2 мкг/кг/хв. щодня) та оптимізувати пероральну вазодилатуючу терапію, наприклад за умови використання ІАПФ.
Левосимендан є новим представником цього класу препаратів і має три основні механізми дії: підвищення чутливості до Ca++ контрактильних протеїнів кардіоміоцитів, що зумовлює позитивну інотропну дію, активацію м'язових К-каналів, що приводить до периферійної вазодилатації, володіє кардіопротекторним ефектом. Левосимендан рекомендовано пацієнтам за CH з малим викидом унаслідок систолічної дисфункції у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 6-24 год, але гемодинамічні ефекти зберігаються більш ніж 48 год після закінчення інфузії. Важливою рисою левосимендану є можливість реалізації його позитивних гемодинамічних ефектів на фоні супутнього використання β-блокаторів. Може бути застосований у комбінації з добутаміном, а також у режимі повторних курсів через 7-14 діб.
2.5. Вазопресори призначаються у комбінації з інотропними засобами та інфузією рідини на тлі відсутності оптимальної перфузії за поліпшеного серцевого викиду, можуть також використовуватися у разі реанімаційних заходів, а також для підтримки адекватної перфузії, якщо є загрозлива для життя гіпотензія.
Адреналін використовується в дозах 0,05-0,5 мкг/кг/хв. в/в, коли добута- мін не викликає клінічного ефекту і AT залишається низьким, під контролем прямого моніторування AT та параметрів гемодинаміки з використанням катетеризації легеневої артерії.
Норадреналін слід використовувати для підвищення системного судинного опору. Індуковане збільшення ЧСС менше, у порівнянні з адреналіном. Норадреналін (0,2-1 мкг/кг/хв.) має перевагу за низького AT на тлі зниженого судинного опору (септичний шок), часто комбінується з добутаміном для поліпшення параметрів гемодинаміки.
Препарати з позитивною інотропною дією
| Препарат | Болюс | Інфуаія |
| Добутамін | немає | 2–20 мкг/кг/хв. |
| Доламін | немає | <3 мкг/кг/хв. – нирковий ефект 3–5 мкг/кг/хв. – інотропна дія >5 мкг/кг/хв. – вазопресорна |
| Левосимендан | 12–24 мкг/кг 10 хв. при відсутності гіпотензії | 0,1 мкг/кг/хв. (0,05–0,2 мкг/кг/хв.) |
| Норадреналін | Немає | 0,2-1,0 мкг/кг/хв. |
| Адреналін | 1 мг можна вводити в/в | 0,05–0,5 мкг/кг/хв. |
2.6. Інші лікарські засоби. Застосування підшкірних ін'єкцій 40 мг еноксапарину в терміново госпіталізованих пацієнтів з СН, призводить до зниження частоти венозних тромбозів за відсутності впливу на клінічну симптоматику. НМГ протипоказані, якщо кліренс креатиніну становить менше 30 мл/хв.
II. Лікування ГСН після стабілізації стану.
• 1. Інгібітор АПФ/блокатор рецептору ангіотензину. У пацієнтів зі зниженою ФВ лікування інгібітором АПФ потрібно розпочати якомога швидше, якщо дозволяє AT і функція нирок. Доза підвищується до максимально переносимо! ще до виписки зі стаціонару, після виписки притримуються рекомендацій по лікуванню хворих з XCH (див. розділ "Хронічна серцева недостатність").
• 2. β-блокатори. У пацієнтів зі зниженою ФВ лікування потрібно розпочати якомога швидше після стабілізації, під контролем AT і ЧСС. Дозу бетаблокатора слід підвищити до виписки зі стаціонару з наступним продовженням титрування до максимально переносимих доз. Доведено, що лікування бета-блокатором можна продовжувати у багатьох пацієнтів протягом епізоду декомпенсації і безпечно розпочинати до виписки після епізоду декомпенсації (див. розділ "Хронічна серцева недостатність").
• 3. Антагоніст рецепторів мінералокортикоїдів (альдостерону) (АРМ).
У пацієнтів зі зниженою ФВ лікування потрібно розпочати якомога швидше, якщо це дозволяє зробити функція нирок і рівень калію. Доза АРМ, що використовується для лікування СН, має мінімальний вплив на AT. Дозу потрібно підвищити до виписки, а після виписки, потрібно підвищувати дози до максимально переносимих. Спіронолактон починають зі стартової дози (15 мг/добу) до цільової дози (15-50 мг/добу), еплренон починають зі стартової дози (25 мг/добу) до цільової дози (50 мг/добу).
• 4. Дігоксин. У пацієнтів зі зниженою ФВ дігоксин може бути використаний для контролю за частотою шлуночкових скорочень при фібриляції передсердь, особливо, якщо неможливо відтитрувати дозу β-блокаторів (див. розділ "Хронічна серцева недостатність").
• 5. Антагоністи кальцію. Дилтіазем, верапаміл і дигідропіридини протипоказані при ГСН.
III. Немедикаментозна терапія.
• 1. Респіраторна підтримка без ендотрахеальної інтубації. Найчастіше використовують дві основні техніки: у режимі постійного позитивного тиску (ППТ) наприкінці видиху при адекватному спонтанному диханні та неінвазивна вентиляція з позитивним тиском (НВПТ). Використання ППТ у пацієнтів з кардіогенним набряком легенів поліпшує оксигенацію, зменшує симптоматику ГСН.
• 2. Респіраторна підтримка при ГСН з ендотрахеальною інтубацією. Така методика застосовується при ГСН-індукованій слабкості дихальних м'язів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні класифікації та стандарти лікування захворювань внутрішніх органів. Невідкладні стани в тера» автора Мостовой Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гостра серцева недостатність“ на сторінці 3. Приємного читання.
