Установлені межі відповідальності перевізника не є імперативними. З одного боку, буде визнане недійсним будь-яке застереження в договорі перевезення, що спричинить до звільнення перевізника від відповідальності або зменшить установлені Конвенцією межі його відповідальності (стаття 26). З іншого - сам перевізник в односторонньому порядку може встановити межі своєї відповідальності - вищі від тих, котрі встановлені Конвенцією (стаття 25).
Межа відповідальності перевізника може зрости на підставі договору. Це передбачено пунктом 3 статті 22, коли відправник у момент передання вантажу перевізникові зробить заяву про свою зацікавленість у доставці вантажу. З оголошеною сумою інтересу повинен погодитися перевізник і вимагати сплату додаткового до раніше узгоджених платежів збору. Якщо це відбудеться, то сума оголошеного інтересу замінить установлену Конвенцією межу відповідальності. У випадку втрати або пошкодження вантажу перевізник зобов'язаний виплатити нову суму тоді, коли не доведе, що вона перевищує дійсну зацікавленість відправника у доставці.
Правила стосовно визначення й обмеження відповідальності перевізника, згідно з Монреальською конвенцією, не вирізняються з-поміж правил, установлених документами Варшавської системи. Причому тексти відповідних пунктів і статей практично ідентичні. Це стосується, зокрема, визначення меж відповідальності перевізника стосовно втрати або пошкодження, а також затримання у доставці окремих вантажних місць, внесених до однієї авіавантажної накладної (пункт 4 статті 22).
На відміну від Варшавської конвенції, зміненої Гаазьким протоколом (стаття 25), Монреальська не містить положень про втрату перевізником права на обмеження відповідальності у випадку, коли буде доведено, що заподіяна ним шкода стала наслідком умисних дій (бездіяльність) перевізника чи прирівняних до таких. Тобто, в Монреальської конвенції такі правила є, але вони стосуються лише перевезень пасажирів і багажу (пункт 5 статті 22), а не вантажів.
Немає в Монреальської конвенції положення, згідно з яким суд може присудити перевізникові відповідно до свого закону все або частину витрат понад суму, що визначає межу відповідальності. У Варшавській конвенції, зміненій Гаазьким протоколом, таке правило існує (пункт 4 стаття 22), у Монреальській воно діє тільки стосовно справ про відшкодування шкоди, заподіяної у випадку смерті або тілесного ушкодження пасажира (пункт 6 стаття 22).
Стаття ЗО Монреальської конвенції присвячена відповідальності службовців і агентів повітряного перевізника. Перевізник відповідає за дії своїх агентів і службовців як за власні, у випадку, коли ці особи діяли в межах повноважень, наданих їм перевізником. Відповідальність службовців і агентів перевізника висвітлена у контексті позовних вимог відправника або одержувача до цих осіб.
Позов може бути висунутий до агентів або службовців перевізника, якщо вони діяли в межах своїх службових обов'язків під час виконання договору міжнародного повітряного перевезення. У цьому випадку такі особи посилаються на обмеження відповідальності, що вказує Конвенція як обмеження відповідальності перевізника (пункт 1 статті ЗО). Причому загальна сума стягнень із перевізника, а також його агентів і службовців не перевищує встановлених меж відповідальності (пункт 2 статті ЗО). Конвенція не розглядає рівень межі відповідальності у випадку, коли перевізник добровільно або на підставі додаткових умов договору перевезення погодився збільшити ці межі.
Агенти та службовці повітряного перевізника втрачають право посилатися на статтю ЗО і на інші статті, котрі обмежують також і їхню відповідальність, якщо буде доведено: шкода заподіяна ними внаслідок зумисних дій, учинених зі свідомістю можливості спричинення збитку (пункт 3 статті ЗО). Тут цікаво розглянути таку колізію. Монреальська конвенція відкидає можливість перевізника посилатися на межі відповідальності, якщо шкода заподіяна внаслідок його зумисних дій або прирівняних до таких. Однак це правило стосується лише перевезень пасажирів і багажу, а не вантажів (пункт б статті 22), хоча в пункті 3 статті ЗО йдеться про те, що агенти та службовці втрачають право на обмеження відповідальності у випадку умисних дій для всіх видів перевезень, не конкретизуючи їхній вигляд (вантаж, пасажир, багаж). Як випливає з цього, під час перевезення вантажів умисні дії перевізника не знімають межі відповідальності, а умисні дії його агентів і службовців примушують їх повністю відшкодовувати заподіяну шкоду, що визначається за нормами застосовного національного права. Можливі ситуації, коли розмір відшкодування у поданих позовах до агентів і службовців перевізника перевищить межі відповідальності а, отже, сам перевізник вже не виплачуватиме жодних сум відшкодування.
Претензійний характер вимог (заперечень) до перевізника встановлений статтею 31 Конвенції. Претензії мають імперативний характер. Згідно з пунктом 4 статті 31 невисунення претензій до перевізника у встановлені Конвенцією терміни спричиняє те, що позови проти перевізника не приймаються, тобто напрям претензії повинен обов'язково передувати позову.
За загальним правилом претензія до перевезень вантажів повинна бути направлена перевізникові негайно після виявлення шкоди (пункт 2 статті 31). Останній термін подання претензії - 14 днів із дня отримання вантажу, за винятком вимог про відшкодування збитку внаслідок затримання в доставці. Тут термін подання претензій перевізникові - 21 день з дня видачі вантажу. Стаття 52 роз'яснює: йдеться про календарні, а не робочі дні. Отримання вантажу, безперечно, створює презумпцію, що вантаж виданий перевізником і прийнятий одержувачем у такому вигляді й у стані та кількості (об'ємі), описаному в перевізному документі (пункт 1 статті 31).
Претензії подають правомочними за договором особами - особами, котрі мають право на отримання вантажу. Це найчастіше одержувач, а у випадку повернення вантажу - відправник. Претензії (заперечення) повинні або вручатися перевізникові особисто, або бути відправлені до встановлених Конвенцією термінів (пункт З статті 31). Терміни розгляду претензій перевізником, а також терміни і порядок їхнього задоволення у випадку повного або часткового визнання Конвенцією не встановлені.
Кожен позов про відповідальність з міжнародного повітряного перевезення може бути висунутий лише відповідно до правил і умов, передбачених Конвенцією. Це не залежить від того, чи заснований позов на Конвенції, договорі, правопорушенні або іншій підставі. За будь-якого позову не підлягають стягненню штрафи й інші виплати, що не належать до компенсації фактичної шкоди (стаття 29). Жодні непрямі збитки не відшкодовуються.
Стаття 33 визначає місця подання позовних вимог. Позов про відповідальність за договором перевезення вантажу може бути пред'явлений (за вибором позивача) в одному з місць у межах території держав - учасників Конвенції (пункт 1 статті 33). Тобто за місцем:
• проживання перевізника;
• основного комерційного підприємства перевізника;
• підприємства перевізника, де укладено договір перевезення;
• призначення перевезення.
Процедуру визначає закон країни суду (пункт 4 статті 33).
На відміну від Варшавської конвенції, зміненої Гаазьким протоколом, Монреальська конвенція передбачає можливість арбітражних розглядів (стаття 34). Можливість застосування арбітражу для вирішення суперечок стосовно відповідальності перевізника повинна бути встановлена сторонами в договорі перевезення й оформлена у письмовій формі (пункт 1 статті 34). Арбітраж у процесі розгляду справ зобов'язаний застосовувати положення Конвенції (пункт 3 статті 34). Конкретний арбітраж і його місцезнаходження має також визначати договір. Місцезнаходження арбітражу повинне відповідати умовам, встановленим Конвенцією для судового розгляду (пункт 2 статті 34).
Термін позовної давності встановлює Конвенція (стаття 35) - це два роки (пункт 1 статті 35). Упродовж зазначеного терміну позов необхідно подавати через імовірність втрати прав на позов. Термін позовної давності починається з дня прибуття вантажу за призначенням або з дня, коли повітряне судно повинне було прибути в пункт призначення, або з дня зупинки перевезення. Порядок числення терміну позовної давності визначено законом країни суду (пункт 2 статті 35).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська конвенція 1999 р.)“ на сторінці 4. Приємного читання.
