Окрім того, відправник за потреби повинен подати повітряному перевізникові документ з означенням характеру вантажу, якщо того вимагають митні, поліційні чи інші державні органи відповідно до встановлених процедур (стаття 6). Окрім такого документа, Конвенція зобов' язує відправника долучити до накладної та показати перевізникові інші документи, необхідні для виконання різних формальностей. Відправник несе відповідальність за шкоду, заподіяну перевізникові неповнотою, недостатністю або неправильністю документів і відомостей, котрі містяться в них (пункт 1 статті 16). Причому перевізник не зобов'язаний перевіряти подані йому документи та відомості (пункт 2 статті 16).
Обов'язковими відомостями, які повинні міститися в авіавантажній накладній або в квитанції на вантаж, названо три позиції. Вказівка пунктів відправлення та призначення має значення для договору перевезення. Згідно з ними, зокрема, визначають відстань перевезення і рівень тарифу.
Значення таких відомостей цим не обмежується. Йдеться про підпорядкування договору перевезення правилам і умовам Конвенції, якщо пункти відправлення та призначення розташовані в країнах -учасницях. У випадку, коли пункти відправлення і призначення розміщені в одній країні, то у накладній зазначають пункт зупинки на території іншої країни. Третій обов'язковий параметр авіавантажної накладної - вага вантажу, що перевозять за однією накладною. Це потрібно не лише для зарахування провізних платежів за договором перевезення, а головно для визначення межі відповідальності перевізника, які визначають, враховуючи вагу відправлення. Три позиції, обов'язкі в накладній, також відповідають положенням Монреальського протоколу № 4 (стаття 8).
Які інші відомості повинні бути в накладній, Конвенція не називає. Побічно це можна уявити зі змісту пункту 2 статті 11. Тут перелічено, крім ваги вантажу, розміри й упаковка, число місць, кількість, об'єм і стан вантажу. Дані про вагу, розміри та упаковку вантажу, кількість місць є інформацією, повідомленою відправником повітряному перевізникові. Вони не вимагають підтверджень перевізником. А ось відомості про кількість, об'єм і стан вантажу можуть бути використані проти перевізника, якщо про це зроблено відповідний запис у накладній. Отже, необхідна сумісна перевірка відправника та перевізника, крім очевидного стану вантажу. Перевізник, вносячи до накладної або у квитанцію на вантаж певні відомості, несе перед відправником відповідальність за вчинену шкоду (пункт 3 статті 10).
Відомості в авіавантажній накладній мають значення не лише з позицій відповідальності перевізника. Засвідчені перевізником дані про кількість, об'єм і стан вантажу важливі для підтвердження зовнішньоторговельних операцій, котрі реалізовують за участю повітряного транспорту. Якщо продавець товару отримує накладну (примірник для відправника) з підтверджуючим підписом перевізника, то продавець, уклавши міжнародний договір купівлі-продажу на базисних умовах постачання ГСА, СРТ, СІР (за ІНКОТРЕРМСом 2000), отримує на руки так звану чисту накладну. Відповідно до статті 23 Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів такий авіатранспортний документ засвідчуватиме виконання продавцем його контрактних зобов'язань.
Авіавантажну накладну оформляють у трьох оригіналах (пункт 1 статті 7). Ця вимога стосується лише накладної, адже про кількість примірників квитанції на вантаж у Конвенції нічого не сказано. Перший примірник накладної має підписати відправник, оскільки вів призначений для перевізника. Другий підписують відправник і перевізник, бо цей примірник повинен вручити перевізник разом з вантажем одержувачеві. Третій примірник також має бути підписаний - його дають відправникові після прийому вантажу перевізником (пункт 2 статті 7). Саме третій примірник накладної є документарною підставою для висунення вимог до перевізника у претензійному та позовному порядку.
На практиці сторони договору перевезення підписують усі справжні примірники авіавантажної накладної, а також її копії. Конвенція не містить положення про те, коли саме підписи повинні бути проставлені в накладній. Особливо важливий момент підпису перевізника, адже відтоді вантаж вважають прийнятим перевізником (пункт 1 статті 11), і він несе відповідальність за вантаж (пункт 3 статті 18), який перебуває вже під охороною перевізника.
Коли відправлення (партія вантажу) складається з декількох вантажних місць, то сторони договору можуть вимагати оформлення стількох документів, скільки є місць у цій партії (стаття 8). Перевізник має право наполягати на складанні окремих авіавантажних накладних, а відправник - окремих квитанцій на вантаж.
Відсутність перевізних документів або їхня втрата чи неправильність, а також недотримання правил з оформлення не впливають на існування та дієвість договору перевезення (стаття 9). Це перевезення підпорядковане дії Конвенції, якщо дотримані основні правила, названі у сфері її застосування.
Аналізуючи зміст положень і правил, котрі належать до договору перевезення та перевізних документів, доходимо висновку, що Монреальська конвенція не створила принципово нових норм. Усі вони - в різних варіантах - містяться у Варшавській конвенції, зміненій Гаазьким протоколом, з урахуванням поправок у Монреальському протоколі № 4.
Правом розпоряджатися вантажем володіє відправник. Це нарівні з правом вимоги до перевізника про відшкодування шкоди є основним правом, наданим відправникові на підставі положень Конвенції. Спочатку право розпоряджатися вантажем має відправник як сторона договору перевезення. Він може змінити умови договору (пункт 1 статті 12). Скажімо, відправник, не порушуючи прав повітряного перевізника й інших вантажовласників (відправників) і відшкодувавши всі понесені перевізником витрати з виконання перелічених операцій, може:
• забрати вантаж в аеропорту відправлення;
• забрати вантаж в аеропорту призначення;
• вимагати повернення вантажу в аеропорт відправлення;
• затримувати вантаж лід час перевезення в будь-якому пункті;
• зробити настанову про видачу вантажу в пункті призначення не одержувачеві, а іншій особі;
• давати вказівку видати вантаж у процесі перевезення не одержувачеві, а іншій особі.
Вказівки стосовно змін даних умов договору повинні бути здійснимими. В іншому випадку перевізник має повідомити відправника (пункт 2 статті 12). Вимоги відправник підтверджує авіавантажною накладною або квитанцією на вантаж, виданими перевізником. Інакше перевізник несе відповідальність за заподіяння з цієї причини шкоди власникові транспортного документа (пункт 3 статті 12).
Правове положення одержувача визначають правила пункту 4 статті 12. Стороною договору перевезення може бути або відправник, або одержувач. Права відправника припиняються в той момент, коли одержувач зажадав від повітряного перевізника видати вантаж, доставлений останнім у пункт призначення. Це право може бути реалізоване після сплати тих платежів, які належать перевізникові (пункт 1 статті 13). Видача вантажу в пункті призначення пов'язана з реалізацією одержувачем свого права вимоги видачі вантажу. З цього моменту одержувач вступає у договір перевезення, а відправник виходить з договору. Стороною договору перевезення вантажу стає одержувач. Причому Конвенція не надає одержувачеві тих прав розпоряджатися вантажем, котрі, як уже зазначалося, надані відправникові.
Отримати вантаж від перевізника - це право, а не обов'язок одержувача. Він може відмовитися від прийому вантажу без пояснення причин. Відмовою одержувача від своїх прав Конвенція вважає неможливість перевізника зв'язатися з одержувачем або знайти його (пункт 4 статті 12). У такому випадку права відправника не припиняються, а права одержувача не виникають. Відправник знову набуває право розпоряджатися вантажем.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська конвенція 1999 р.)“ на сторінці 2. Приємного читання.
