Одержувач не може скористатися своїм правом вимоги видачі йому вантажу, якщо вантаж не прибув до аеропорту призначення. Однак цей факт не позбавляє одержувача прав, котрі виникають з договору перевезення (пункт 3 статті 13). Так, одержувач має право на відшкодування перевізником заподіяної йому шкоди на підставі правил і положень розділу Ш Конвенції, наполягати на відшкодуванні за недоставлений йому вантаж після закінчення семиденного періоду з дня, коли вантаж мав прибути.
Кожна сторона договору перевезення (відправник і одержувач) має змогу скористатися наданими правами незалежно від дій іншої сторони, а також незалежно від того, представляють вони свої інтереси чи ні (стаття 14). Не мають значення жодні відносини між відправником і одержувачем або між ними і третіми особами (стаття 15). Конвенція не розглядає такі відносини, але пов'язує здійснення своїх прав із виконанням відповідною стороною зобов'язань, передбачених договором.
Положення та правила у статтях 12-14 Конвенції не є вичерпними. Вона допускає певні відхилення, але з обов'язковим їх зазначенням у транспортному документі (пункт 2 статті 16). Отже, положення цієї частини Конвенції мають диспозитивний характер.
Відповідальність перевізника, претензії та позови стосовно вантажу встановлені в розділі III Конвенції, де також викладена відповідальність щодо перевезення пасажирів і багажу. Основна концепція відповідальності перевізника стосовно вантажу визначена в пункті 1 статті 18. Період відповідальності - проміжок часу, коли вантаж перебуває під охороною перевізника (пункт З статті 18), тобто у сенсі згаданого положення - це час з моменту прийому вантажу від відправника до моменту видачі одержувачу або іншій особі на підставі законів, які діють, і правил, а в сенсі документарного підтвердження - від підпису перевізника у накладній або в квитанції на вантаж під час прийому до підпису одержувача в процесі видачі.
З періоду відповідальності повітряного перевізника вилучаються всі інші види перевезень й іншими видами транспорту, що здійснюється поза встановленими повітряними шляхами (поза аеропортами). Однак пункт 4 статті 18 зазначає: перевезення іншими видами транспорту можна реалізовувати згідно з договором міжнародного повітряного перевезення вантажу. Такі перевезення, а також перевезення, замінені повітряним перевізником без узгодження з відправником на перевезення іншими видами транспорту, вважають повітряними. У цих випадках будь-яку шкоду трактують заподіяною перевізником під час повітряного перевезення вантажу.
Перевізник має нести відповідальність за втрату (знищення) або пошкодження вантажу в межах періоду відповідальності (пункт 1 статті 18). Названий пункт визначає, що відповідальність стосується шкоди, заподіяної під час повітряного перевезення, а пункт З статті 18 уточнює межі періоду відповідальності перевізника.
Відповідальність повітряного перевізника ґрунтується на презумпції його вини (пункт 2 статті 18). Тягар доведення відсутності вини покладено на перевізника. Проте його вина є спростованою. Для того, аби він був звільнений від відповідальності, йому достатньо довести, що втрата або пошкодження вантажу відбулися внаслідок настання одного або декількох із перелічених обставин:
• дефектів, притаманних вантажу;
• неналежної упаковки вантажу відправником;
• неправомірних дій або недбалості відправника чи одержувача;
• війни або збройних конфліктів;
• актів органів державної влади, пов'язаних із ввезенням, вивезенням чи транзитом товарів.
Такі обставини є "каталогом винятків" із відповідальності перевізника, який вважається вичерпним. Конвенція не передбачає інших обставин, доказ настання котрих може унеможливити чи обмежити відповідальність повітряного перевізника. Згадані винятки можна кваліфікувати з трьох позицій.
Перша - дефекти, властиві вантажу, тобто його особливі природні властивості. Зміна якості або стану вантажу, що за фізичними, біологічними, хімічними або іншими властивостями схильний до гниття, корозії, запотівання і под., не можна вважати виною перевізника у випадку, коли він заздалегідь був поінформований про ці дефекти відправником і дбайливо поводився з вантажем.
Друга позиція містить такі обставини. Неналежну тару відправника вантажу й упаковку вантажу, котрі здійснюють відправник чи його агенти, зараховують до дій або упущень відправника. За дії чи упущення відправника, якщо вони не були очевидними або якщо про них перевізникові не було відомо заздалегідь, перевізник також не повинен нести відповідальність. Це в загальному вигляді описано в статті 20 Монреальської конвенції і названо третьою обставиною. Неналежні дії (бездіяльність) відправника чи одержувача, а також їхні упущення, котрі спричинили шкоду цим самим особам, звільняють перевізника від відповідальності тією мірою, якою перелічені причини сприяли виникненню збитку. Однак тягар доведення покладено на перевізника.
Останні дві обставини, об'єднані третьою позицією, безумовно, потрібно зарахувати до обставин непереборної сили (форс-мажор). Ані акти війни, ані збройні конфлікти, внаслідок чого заподіяна шкода, пов'язана з утратою або пошкодженням вантажу, не перебувають у межах розумного контролю перевізника. Перевізник не може їх передбачати чи подолати. Останній виняток із відповідальності перевізника пов'язаний зазвичай із конвенціональною забороною офіційних органів влади на експорт, імпорт або транзит товарів, що вплинув на стан, якість чи кількісні характеристики вантажу.
Конвенція встановлює відповідальність повітряного перевізника за збиток, заподіяний затриманням у доставці вантажу (стаття 19). Поняття затримання у доставці нерозривно пов'язане з поняттям терміну доставки вантажу. Однак Конвенція не встановлює правил, за якими повинні визначатися терміни доставки вантажу. Але, незважаючи на невстановлення доставки договором, у Конвенції встановлено термін, коли вантаж має прибути до місця призначення (пункт 3 статті 13). Після закінчення семиденного терміну, від дня, коли вантаж повинен прибути, або від дня закінчення терміну доставки, встановленого договором, перевізник несе за це відповідальність як за повну втрату вантажу. Причому не має значення, чи вантаж утрачений фактично, чи йдеться про юридичну втрату.
Перевізник може бути звільнений від відповідальності за спричинення шкоди внаслідок затримання в доставці вантажу, за умови доведення, що він і його агенти вжили всіх заходів, аби уникнути заподіяної шкоди, але для цього не було розумної можливості (стаття 19).
Монреальська конвенція, подібно до безлічі документів Варшавської системи, не встановлює конкретних правил, за котрими визначають шкоду, заподіяну перевізником через повну втрату, часткову втрату, пошкодження або псування вантажу, а також у випадку затримання в його доставці. Отже, і тут сказане має встановлюватися на основі норм застосовного національного права.
Монреальська конвенція встановлює межі відповідальності повітряного перевізника у випадку втрати або пошкодження вантажу, а також затримання в доставці (пункт 3 статті 22). За цих умов відповідальність перевізника обмежується сумою 17 СЛЗ/SDR за 1 кг. Якщо відповідальність перевізника встановлюють на основі декількох підстав (наприклад, часткова втрата, пошкодження решти частини вантажу та порушення терміну доставки), то загальний розмір відшкодування не може перевищувати величини, визначеної як виготовлення ваги вантажу на 17 CU3/SDR.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська конвенція 1999 р.)“ на сторінці 3. Приємного читання.
