Розділ 4. ЛОГІСТИКА ЗАПАСІВ

Для підприємства дійсно важливим є визначення прогнозного значення запасів на наступний період, але також і визначення оптимальної партії постачань (кількості одиниць продукції в одному постачанні), інтервалу між поповненнями, сумарними витратами, що будуть супроводжувати утримання запасів.

Відомо, що від обсягу закупівель залежить і ціна одиниці продукції: чим більша партія, тим ціна може бути меншою. Проте закупівля великої партії — це значна сума грошових коштів, що буде одноразово вкладена в запаси; це акумулювання вантажної площі на складі під зберігання запасу великої партії; це зменшення витрат на транспортування, проте збільшення витрат на утримання запасів (рис. 4.8).

Витрати,

грн.

Рис. 4.8. Залежність витрат від розміру замовлення: 1 — витрати на виконання замовлення (транспортування); 2 — витрати на зберігання; З — сумарні витрати

Для визначення рівноваги — точки оптимуму Sо — розраховують економічний (читай — оптимальний) розмір замовлення. На рис. 4.8 витрати на виконання замовлення зі збільшенням розміру замовлення зменшуються, підкоряючись гіперболічній залежності (крива і); витрати на зберігання партії постачання зростають прямо пропорційно розміру замовлення (лінія 2); крива загальних витрат (крива 3) має ввігнутий характер, що говорить про наявність мінімуму, відповідного оптимальній партії So.

Економічний розмір замовлення Sо(economic order quantity — EOQ) визначається за (формулою Xaррісона — Уілсона:

де Со — витрати на виконання одного замовлення, грн.;

Сп — закупівельна ціна одиниці продукції, грн.;

А — потреба у продукції впродовж певного періоду, од.; і — частка витрат на зберігання за ціною одиниці продукції. Згодом ця формула була дещо трансформована, оскільки оперувати даними за період не завжди коректно. Більшу точність дає інформація про добовий попит на продукцію, ніж за весь період (наприклад, квартал або рік). Отже, формула має такий вигляд:

де Др — кількість робочих днів на рік;

Вп — вартість поповнення, яка включає всі витрати, пов'язані з обробкою, виставленням та прийманням замовлення (документообіг). Розраховують як відношення сукупних річних витрат на поповнення запасів до загальної кількості товарних позицій, які були замовлені за останні 12 місяців, грн./од.;

Дп — добовий попит, од./день;

Вд — вартість заміщення одиниці товару, під якою розуміють суму, яку сплачують постачальнику за одиницю товару (включно з платою за транспортування).

Визначення оптимальної за кількісною складовою партії допомагає визначити також кількість таких постачань за період, мінімальні сумарні витрати на виконання замовлення та зберігання за період, інтервал часу між замовленнями такої партії[1].

Інтервал часу між замовленнями:

Сумарні витрати на виконання замовлення та утримання впродовж періоду становитимуть:

Відповідно, протягом року потрібно розмістити 12 замовлень (ТУ = 1000 : 82), час між замовленнями буде становити Тз = 22 доби (265 : 12).

На практиці під час визначення економічного розміру замовлення доводиться враховувати більшу кількість факторів, ніж у базовій моделі. До того ж є багато нарікань на цю модель — наскільки доречним є її застосування на практиці. Певною мірою подібні нарікання заслуговують на увагу. Адже, як зазначалось раніше, підприємство, як правило, співпрацює одразу з декількома постачальниками сировини або товарів, які мають різні можливості щодо здійснення постачань (дехто може забезпечувати постачання партії у зазначений термін, дехто — ні). Може також існувати обмеження щодо об'єму замовлення — відомо, що постачальники продукції встановлюють так званий цільовий розмір замовлення на товарну лінію, під яким розуміють цілком конкретний обсяг продукції у фізичних або грошових одиницях, який може бути замовлений однією партією у постачальника. Всім відомий факт: “ми працюємо з таким-то мінімальним розміром замовлення; замовлення на суму менше 5000 грн. не обслуговуються; замовлення менше 10 позицій товару не приймаються”. Таким чином, підприємство-замовник буде змушене закуповувати не менше 10 одиниць продукції у постачальника, хоч насправді потребує лише 7 з них.

Незважаючи на ці обмеження, багато підприємств все ж таки мають продукцію, замовлення якої може бути розраховане за цією моделлю. Насамперед це товари, що мають постійний попит (група X), — продукти харчування, побутова хімія, побутова техніка, товари для дому, текстиль, посуд тощо. Втім, якщо товар має сезонну компоненту, то проводити розрахунки за роком не коректно. Для інформативності проводити розрахунок для таких товарів із сезонною компонентою можна за моделлю, яка містить добовий попит, а не річну потребу (формула (4.6)).