Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

3) низькочастотні ритми з періодом від чверті місяця до одного року: тижневі, місячні й сезонні ритми. До біологічних процесів цієї періодичності належать ендо­кринні зміни, зимова сплячка, статеві цикли.

Найменший відрізок часу, на який можуть реагувати мозок людини та її нервова система, становить від 0,5 до 0,8 с. Тому не випадково скорочення нашого серця в середньому становить 0,8 с. Приблизно такий самий темп руху наших ніг і рук при ході. Інтервал часу в 0,5—0,7 с відповідає швидкості наших слухових та зорових рецепторів.

Окрім цих малих ритмів установлена ще одна розповсюджена періодичність, яка дорівнює 90 хв. Сюди належать цикли сну, скорочення м’язів шлунка, коливання уваги і настрою, а також статева активність. Спить людина чи не спить, вона через кожні півгодини зазнає то низької, то підвищеної збудженості, то спокою, то тривоги. Добові ритми людини цікаві, передусім, тим, що максимум і мінімум активності різних біологічних процесів не збігаються у часі.

Існують експериментальні дані про наявність добового ритму в роботі органів травлення. Утворення жовчі в печінці чергується з утворенням глікогену. У першій половині дня жовчі утворюється найбільша кількість, що забезпечує оптимальні умови для перетравлення, зокрема, жирів. У другій половині дня печінка накопичує глікоген і воду. У ранкові години посилюється перистальтика кишечника і моторна функція шлунка, відбувається очищення кишечника. Увечері найбільш виражена видільна функція нирок, мінімум її припадає на період між другою годиною ночі та п’ятою ранку. Протягом доби людина має декілька піднесень фізіологічної активності. Вдень вони спостерігаються з 10-ї до 12-ї години і з 16-ї до 18-ї. У ці години організм максимально стійкий до кисневого голоду. Цей час най­сприятливіший для виконання фізичної роботи, прийняття рішень, нових починань. Уночі піднесення фізіологічної активності припадає на час від нульової до першої години. Часто цей час використовується для творчості працівниками інтелектуальної сфери.

Установлено, що на п’яту-шосту годину ранку припадає найзначніший добовий підйом і потенційно — найвища працездатність людини. У ці години зростає тиск, частіше б’ється серце, швидше пульсує кров. Опір організму вірусам та бактеріям у цей час дуже сильний. Печінку, яка щойно вивела всі шлаки, о цій порі ні в якому разі не можна перевантажувати спиртним. Та лише небагато людей з користю використовують ці години.

Найкраще для організму лягати спати о 21—23-й годині, коли відбувається один із фізіологічних спадів. І якщо важко заснути до 23-ї години, то пізніше це зробити ще важче, бо о 24-й годині починається фізіологічний підйом [18, с. 112].

Після 12-ї години дня відбувається перший період денної активності. Починає відчуватися втома, реакції людини уповільнюються. Після 14-ї години самопочуття знову починає поліпшуватись, а о 16-й годині бере початок новий добовий підйом. О цій порі спортсменам можна інтенсивно тренуватися. Утім, психічна активність поступово згасає, організм стає чутливим до болю. Після 18-ї години збільшується тиск крові, ми стаємо нервовими, легко виникають сварки через дрібниці. Це поганий час для алергиків, у декого болить голова. Після 19-ї години реакції стають дуже швидкими. У цей час реєструється найменше дорожньо-транспортних пригод. Після 20-ї години наш психічний стан знову стабілізується, покращується пам’ять. Після 21-ї години температура тіла знижується, продовжується обмін клітин, організм готується до сну.

Вночі загальний тонус людини падає. Між другою і четвертою годинами погіршується пам’ять, уповільнюється координація рухів, зростає кількість помилок при виконанні розумової роботи; на 2—4 кг зменшуються м’язові зусилля; на 15—20 ударів скорочується частота серце­биття; на 4—6 видихів знижується частота дихання; на 2—2,5 л/хв зменшується вентиляція легень; на 4—5 % падає насичення крові киснем. Печінка використовує цей період для інтенсивного обміну речовин, виводячи із організму всі отруйні речовини. У нашому організмі відбувається «велике очищення».

Із усіх виявлених у людини циклів найбільш вивченим є добовий як найголовніший. Показники добового, або циркадного (близькодобового), ритму різних функцій є надійними орієнтирами благополуччя в організмі [39, с. 119]. Біологічний годинник, запущений зміною дня і ночі, веде за собою близько п’ятдесяти ритмів, які змінюють свої характеристики від дня до ночі. Усі ритми організму підпорядковуються ієрархічній залежності — поділяються на ті, що провідні (головні), і ті, що залежні. Перші — це біоритми центральної нервової системи. Причина їх «керівництва» зрозуміла, вони відповідають за зв’язок із навколишнім середовищем, від ступеня їх готовності і здатності адекватно реагувати на вплив середовища залежить безпека організму.

Прикладом досконалості їхньої взаємодії може бути налаштування організму на пробудження. До моменту пробудження від сну в іншому режимі починають працювати провідні ритми головного мозку, вони включають залежні: прискорюється пульс, підвищується артеріальний тиск, а також температура тіла — організм активізується, готується до нового стану.

Добовий ритм фізіологічних функцій є біологічним і доречним. Враховуючи його, людина може напружено працювати в години оптимального стану організму, використовувати періоди порівняно низького рівня активності функцій для поновлення сил, що дуже важливо при організації позмінної праці [39, с. 119]. При порушеннях природного ритму зовнішніх умов виникає десинхронізація добових ритмів різних фізіологічних функцій, що в подальшому призводить до захворювань. Довготривала робота в нічний час супроводжується перебудовою добових ритмів і є важкою для багатьох людей не так через зниження працездатності вночі, як через порушення режиму життя.

Числу «сім» із прадавніх часів приділялась велика увага. Ще Піфагор проголошував семирічний цикл основою світопорядку. Деякі вчені вважають, що у формуванні тижневого біоритму велику роль відіграють місячноприливні явища, інші посилаються на міжпланетне магнітне поле. Тижнева циклічність зумовлює в нашому організмі кров’яний тиск, м’язову силу, концентрацію в крові лейкоцитів та еритроцитів. Установлено тижневу періодичність інтелектуальних емоційних та фізичних проявів. Протягом тижня працездатність людини нерівномірна. У перші дні тижня вона збільшується, досягає найвищого рівня на третій день, а потім поступово зменшується, помітно спадаючи в останній день. Установлення робочого періоду тривалістю більше шести днів недоцільне, бо праця стає непродуктивною.

Ще Гіппократ і Гельвецій помітили взаємозв’язок функ­цій організму людини з порою року [38, с. 113]. Сьогодні, внаслідок численних досліджень, встановлено, що рівень основного обміну речовин досягає максимуму весною і на початку літа. Давно визнано, що багато захворювань мають сезонний характер. Не можна ігнорувати вплив на живу природу Місяця. Помітний внесок у вивчення цієї проблеми зробив С. Арреніус — автор теорії електролітичної дисоціації. Тіла живих організмів здебільшого складаються з рідин, які є розчинами різних хімічних елементів. Позаяк атмосферна іонізація та земний магнетизм певною мірою змінюються залежно від положення Місяця, то цей фактор обумовлює малі збурення в електромагнітній взаємодії іонів живих організмів та іонів атмосфери Землі. Ці збурення можуть викликати загострення соматичних та психічних захворювань у людей з ослабленим здоров’ям або порушенням нервової системи.

Встановлено, що фаза Місяця позначається на стані людей і в періоди повного Місяця зростає агресивність, особливо тих, хто емоційно неврівноважений. На цей період, як свідчать дослідження А. Лібера та К. Шеріна, припадає найбільше вбивств і самогубств. Учені припускають, що під впливом гравітаційних сил, викликаних зміною взаєморозміщених небесних тіл, земного магнетизму або іонізації атмосфери, відбуваються відповідні зрушення в організмі і психіці людини, які позначаються на її стані та поведінці. Ще більш відчутні зрушення в організмі викликають спалахи активності Сонця. Видатний учений О. Л. Чижевський переконливо довів, що існує тісний зв’язок між підвищенням сонячної активності та подіями на Землі — кількістю смертей, самогубств, апо­плектичних ударів, епілептичних нападів та інших тяжких захворювань. Він дійшов висновку, що нещасні випадки пов’язані з сонячною активністю. Усі відомі людині явища, що відбуваються як у цілому Всесвіті, так і в Сонячній системі, пронизані ритмами. Цілком природно, що ритми організму людини та інших біологічних об’єктів, що є частиною цієї системи, підпорядковуються її законам: адже за тривалу еволюційну історію свого розвитку життя біологічних організмів сформувалося саме завдяки цим ритмам [38, с. 114].

Сучасній науці відомі закони взаємозв’язку між енергією, інформацією та управлінням. Біоритми ніби поєднують енергетичну, інформаційну та управлінську характеристики. Ось чому біологічні ритми — дуже тонкий і точний важіль для управління життєдіяльністю людини. Вони дають змогу заздалегідь розрахувати хід процесів в організмі: якщо порушилось управління, якийсь процес чи порушилася функція певної системи, то на ранній стадії можна визначити відхилення.

Біоритмологія дає змогу не лише визначати, а й прогнозувати, передбачати той стан організму, який характеризується як стан на межі хвороби, що і вказує на межу організму [38, с. 114]. Біоритмологія допомагає визначити межу, коли може настати перевищення можливостей організму і виникнути серйозне порушення в ньому. Знаймо, що межа не дається кожному із нас раз і назавжди, її можна відсунути й далі, поширити «територію можливостей» організму тренуванням, збільшенням навантаження тощо.

5.9. Фактори підвищення рівня психічного здоров’я

У психологічній літературі виокремлюють три основні групи психологічних факторів, які корелюють зі здоров’ям і хворобою, тобто ті чинники, що впливають на хворобу та/чи здоров’я [95].

1. Незалежні. До цієї групи входять такі фактори, як:

а) спонукаючі: поведінкові патерни (містять два типи факторів поведінки — А і В [44, с. 32]. Фактор поведінки типу А, як вважає Г. С. Нікіфоров, є найбільш дослідженим, він впливає на виникнення серцево-судинних захворювань, особливо ішемічної хвороби серця — ІХС. На думку дослідника, у сучасній літературі цей тип визначається як діяльнісно-емоційний комплекс, що включає і поведінкові позиції (амбіційність, агресивність, компетентність, роздратованість), і специфічні вияви (м’язову напругу, швидкий та емоційний стиль мови, прискорений темп діяльності), і емоційні реакції (роздратування, ворожість, гнів). Поведінка типу В протилежна за своїми характеристиками поведінці типу А; патерни, що підтримують диспозицію (витривалість, оптимізм — поведінкова особливість, яка характеризується позитивними стійкими зусиллями, спрямованими на покращення ситуації, і протилежна властивість — песимізм, а також сила «Я» — механізм, що пов’язує психосоціальний вплив та здоров’я. Сила «Я» може впливати на фізіологічну систему, яка опосередковує здорове функціонування). Названі патерни (поведінкові і ті, що підтримують диспозицію) становлять особистісні конструкти, пов’язані з індивідуальними можливостями реагування на труднощі оптимістично чи песимістично; емоційні патерни мають два аспекти: алекситимія та репресивний особистісний стиль. Алекситимія розглядається як нездатність використовувати мову для описування емоційного досвіду. Подібні труднощі пов’язані з численними психосоматичними розладами, наприклад хронічними болями і захворюваннями дихальної системи, у тому числі бронхіальною астмою. Репресивний особистісний стиль (поведінковий тип С) характеризується униканням потенційних травмувальних ситуацій, які могли б призвести до свідомого конфлікту чи негативного досвіду, що може викликати труднощі. Поведінка типу С являє собою неспроможність виражати емоції, особливо негативні, відверто [95, с. 32];