Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

4. Уміння жити теперішнім (цьому приділяється велика увага в гештальттерапії). Як показав Ф. Перлз, порушення психічного здоров’я часто пов’язані або із «застряганням» у своєму травматичному минулому, або з марним фантазуванням про те, що не відбудеться в майбутньому [83]. Уміння жити актуальними переживаннями і здійснювати (реалізовувати) свою унікальність «тут і тепер» — необхідна умова гармонійного існування та творчого самовираження особистості, а отже, психічного здоров’я. Альтернативою цьому є принцип «там і тоді», тобто віра у світле майбутнє, яке можна відсувати до нескінченності і йти від реальності.

5. Свідомість індивідуального буття і, як наслідок, усвідомлено вибудувана ієрархія цінностей. А. Маслоу, наприклад, уважав, що людина має потребу в ціннісній системі відліку, відповідно до якої можна жити й розуміти життя так само, як вона потребує сонця, кальцію та любові [68]. Для того щоб стати здоровою, людині важливо усвідомити, що вона хоче і з якою метою, тобто побудувати індивідуальну систему життєвих цілей та цінностей.

6. Здатність до розуміння, слухання і прийняття інших. Емпатійне розуміння — базова властивість здорової особистості.

Отже, психічні резерви підвищення рівня здоров’я особистості можуть бути представлені як можливості психіки, пов’язані з проявами таких якостей, як пам’ять, увага, мислення тощо, а також з волею і мотивацією діяльності людини, й визначають тактику її поведінки, особливості психологічної та соціальної адаптації. До факторів підвищення рівня здоров’я належить також духовне здоров’я особистості, на яке впливають висока моральність, свідомість і наповненість життя, гармонія із собою та навколишнім світом, любов і віра.

5.10. Соціальне здоров’я людини

У психологічній літературі не розкривається суть соціального здоров’я як особистісного утворення, як характеристики стану особистості, яка є об’єктом реальних соціальних відносин. Водночас здоров’я суспіль­ства може розглядатися як результативна змінна соціально-детермінованої поведінки людей. Сучасна російська дослідниця здоров’я Л. А. Байкова зазначає, що існує синергічний взаємозв’язок цих двох феноменів — «здоров’я суспіль­ства» і «соціального здоров’я кожного суб’єкта суспільних відносин». Стан соціального середовища, соціально-економічні й політичні катаклізми ведуть до зростання кількості правових порушень, прояву девіантної поведінки, збільшення людей із стресовими станами, особистісних криз, перегляду цінностей і особистісних смислів. Стреси, переживання в кризові соціальні періоди стають причиною порушень суб’єктивного психологічного благополуччя індивіда, призводять до соматичних хвороб [101].

Існують різні концептуальні підходи до визначення поняття соціального здоров’я людини. Наведемо приклади окремих визначень.

Соціальне здоров’я — інтегративний показник об’єктив­них і суб’єктивних соціальних характеристик особистості. Цей феномен охоплює взаємини особистості із соціальним середовищем, ставлення до себе та свого місця в соціальній структурі, зумовлює її життєздатність, оптимальність функціонування в цьому середовищі.

Соціальне здоров’я детермінується соціально-рольовими й аксіологічними характеристиками особистості і водночас особливостями впливу найближчого оточення й суспільства, характером та рівнем розвитку, що притаманне основним сферам суспільного життя в певному середовищі — економічному, політичному, соціальному, духовному. Цей складний соціальний феномен виникає в процесі взаємодії індивіда із соціальним оточенням і відображає рівень цієї взаємодії, ставлення до себе та свого місця в соціальній структурі, що зумовлює рівень життєздатності й оптимальності функціонування в довкіллі.

Соціальне здоров’я — це стан оптимального поєднання гармоній: гармонії особистості.

Соціальне здоров’я особистості знаходить свій вияв у таких хактеристиках: адекватне сприйняття соціальної дійсності; інтерес до навколишнього світу; адаптація (рівновага) у фізичному й суспільному середовищі; спрямованість на суспільно корисну справу; культура споживання, альтруїзм, емпатія, відповідальність перед іншими, безкорисливість, демократизм у поводженні [97].

Соціальне здоров’я в суспільному плані — стан сукупного фізичного, психічного, інтелектуального, соціального, духовно-морального й репродуктивного здоров’я населення, критеріями якого є статистичні показники благополуччя життя та гармонійного розвитку суспіль­ства: рівень життя більшості громадян, середньої тривалості життя, смертності й народжуваності, дотримання принципів соціальної справедливості, тенденції розвитку науки та культури [27]. У цьому випадку соціальне здоров’я є міждисциплінарною сферою, яка розглядає проблему здоров’я виходячи з макроперспективи (система, община тощо); ідеться про системний підхід, тобто про населення в цілому.

Індивідуальне соціальне здоров’я визначає міру комфорту людини в соціальному оточенні, критеріями якого є рівень адаптованості до узгоджених чинних соціальних норм та власних переконань, громадська заангажованість.

Описуючи «соціальне здоров’я», зазвичай мають на увазі: соціальну значимість тих чи інших захворювань у міру їх поширення та економічні втрати, що їх вони викликають (тобто загрози для існування популяції чи страху перед такою загрозою); вплив суспільного ладу на причини виникнення хвороб, характер їх протікання та вихід (тобто можливості виліковування або смерті); оцінку біологічного стану певної частини чи всієї людської популяції на основі інтегрованих (агрегованих) статистичних показників, які складають так звану соціальну статистику.

Ф. Гутцвіллер і О. Жанрі (Gutzwiller & Jeanneret, 1996) виокремлюють таке коло завдань для соціального здоров’я: створювати соціальні умови, умови навколишнього се­редовища й санітарного забезпечення, які б сприяли збереженню здоров’я людей [119, с. 23—29].

За іншими джерелами (Troschke, Hoffmann-Markwald & Haeberlein, 1993; Lee & Paxman, 1997), головні завдання соціального здоров’я: попередження хвороби (профілактика), продовження життя та зміцнення здоров’я [55].

Соціальне середовище впливає на психічне здоров’я та поведінку людини, оскільки воно: формує уявлення про те, які види поведінки корисні, а які шкідливі для здоров’я; на цій основі конструюється як саморуйнівна, так і самозберігаюча поведінка індивіда; представляє знання про технічні досягнення, які можна використовувати для збереження і зміцнення здоров’я, для лікування захворювань; транслює когнітивні схеми, на основі яких суб’єктивні прояви соматичного та психічного дискомфорту, біль усві­домлюються як симптоми хвороби; утримує соціальну «сітку», тобто канали неформальної комунікації, за якими людина може отримати пораду щодо свого хворобливого стану; пред’являє експектації (очікування), які виконують функцію регулятивних норм при прийнятті соціальної ролі хворого; має доступні для індивіда спеціалізовані інститути, місія яких полягає в збереженні й укріпленні здоров’я, легітимізації статусу хворого, наданні професійної допомоги [95; 96].

Л. А. Байкова зазначає, що основними критеріями соціального здоров’я можна назвати: соціально-психологічну адаптованість; самоактуалізацію; соціальну спрямованість; смисложиттєві орієнтації, які не заперечують загальнолюдських цінностей.

Ці критерії є основою для визначення показників соціального здоров’я різних вікових груп. Вікова періодизація Д. І. Фельштейна, в основі якої лежать ідеї соціалізації-індивідуалізації, дає змогу більш чітко визначити показники соціального здоров’я для різних вікових груп [98, с. 39—61].

У трирічної дитини позиція «Я і суспільство» вказує на вирізнення свого «Я» з-поміж інших людей. До трьох років дитина завершує перший цикл ознайомлення з навколишнім світом, фіксуючи свій новий соціальний статус, вирізняючи своє «Я», усвідомлюючи свою «самість», ставлячи себе на місце суб’єкта. Із цього вузлового моменту бере початок новий рівень соціального розвитку, коли не лише суспільство визначає стосунки із дитиною, але й вона починає чимдалі активніше впливати на ситуацію, входити в стосунки з іншими людьми. Це дає підстави стверджувати, що власне цей показник — суб’єктивна позиція у стосунках — буде пріоритетним у діагностиці соціального здоров’я дитини в цей період.