Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

Одна і та сама людина може по-різному реагувати на стрес. Так, в одних стресових ситуаціях у людини проявляються стійкі особистісно характерні стани. Але бувають і ситуативні, епізодичні стани особистості, які не лише не є характерними для неї, але й суперечать загальному стилю її поведінки. Причинами цього можуть бути різні тимчасові обставини: ослабленість психічної саморегуляції, трагічні події, що захопили особистість, психічні зриви, що обумов­лені порушенням обміну речовин, емоційними спадами тощо. Психічні стани, суміжні між нормою та патологією (слабкі форми психічних розладів), називаються межовими станами. До них належать: реактивні стани, неврози, психопатоподібні стани, затримка психічного розвитку (розумова відсталість). Усі межові стани є аномальними, вони пов’язані із певними суттєвими порушеннями психічної саморегуляції, які зводяться до таких особливостей: часта і швидка зміна настрою, недостатність психоенергетичних можливостей індивіда, підвищене нервово-психічне виснажування, слабкість нервової системи; ригідність, малорухомість нервово-психічних процесів, що обумовлює замкненість індивіда, уникання контактів з людьми, гіпертрофія самотності, протистояння навколишньому соціальному середовищу; підвищена збудливість, імпульсивність, гнівливість, образливість, жорсткість, схильність до конфліктних взаємин, завищена самооцінка, рівень домагань; підвищена конформність, слабохарактерність, інтелектуальна обмеженість, некритичність.

Психічні аномалії можуть бути тимчасовими (реактивні стани, неврози) і стійкими особистісними особливостями (психопатія, розумова відсталість).

Адекватність стратегій поведінки у стресових ситуаціях обумовлюється адаптивними можливостями особистості, особливостями сприйняття та оцінки нею вагомої для неї ситуації. Визначальним фактором у структурі суб’єктивного простору відображення ситуації, на думку Л. В. Виноградової (1995), є суб’єктивне відчуття контролю, що характеризується виразністю взаємозалежного, цілісного «бачення» аспектів ситуації, стійкістю в подоланні емоційно важкої життєвої ситуації [67]. Специфічність реагування під час стресу обумовлюється не тільки зовнішньою стимуляцією, а й психічними особливостями суб’єкта. Зупинимося на обговоренні трьох їх характеристик: локусу-контролю, психологічної витривалості (стійкості) та самооцінки.

1. Локус контролю визначає, наскільки ефективно людина може контролювати навколишнє оточення і володіти ним. Екстернали бачать більшість подій як результат випадковості, що не підвладна людині. Інтернали, навпаки, вважають: усе, що відбувається, продумане людиною. Вони, володіючи більш ефективною когнітивною системою, велику частину своєї енергії витрачають на одержання інформації, що дає змогу адекватно реагувати на значущі події, щоб успішно впоратися зі стресовими ситуаціями. Виокремлюють три основних типи особистісного контролю: поведінковий, який визначає напрями дій; когнітивний, котрий відбиває власну інтерпретацію подій (трактування); контроль рішучості, що визначає процедуру вибору способу дії. Кожний із типів контролю пов’язаний зі стресом комплексно, залежно від особливостей особистості. Є люди, для яких характерна життєрадісність та не­зворушність — стрес майже не впливає на їхні дії й почуття, вони витриваліші, стійкіші до хвороб.

2. Витривалість визначають три основні характеристики: контроль, самооцінка, критичність. У цілому психологічна витривалість сприяє зниженню стресу і формуванню здорових установок. Невитривалі люди схильні розцінювати більшість подій як негативні й небажані, що вимагають від них непосильної пристосовності, а це, у свою чергу, призводить до важкого стресу, що перебуває на межі зриву здоров’я.

3. Поняття самооцінки часто використовується для того, щоб пояснити почуття позитивного аналізу й самоконтролю. Зв’язок самооцінки і стресу є комплексним. Якщо люди оцінюють себе досить високо, малоймовірно, що вони реагуватимуть чи інтерпретуватимуть більшість подій як емоційно важкі чи стресові. Крім того, якщо стрес виникає, вони з ним можуть впоратися краще, ніж особи із заниженою самооцінкою. Труднощі стресу в людей із низькою самооцінкою випливають із негативного самосприйняття (двох його видів): по-перше, люди з низькою самооцінкою мають більш високий рівень відчуття страху чи тривоги; по-друге, люди з такою самооцінкою сприймають себе не здатними протистояти загрозі. Вони менш енергійні в прийнятті рішень, мають фатальні переконання, мовляв, нічого не можна зробити для запобігання поганим наслідкам, намагаються уникати труднощів, бо переконані, що не впораються.

Стресові ситуації супроводжуються цілісним реагуванням особистості й призводять до помітної зміни її стану. Проте ситуації бувають неоднакові, тому на поведінкові реакції людини та психічне здоров’я вони впливають по-різному: ситуації тривалої психічної напруги призводять до стомлювання систем адаптації організму і, як наслідок, вимагають постійних переключень та необхідності по­стійно себе стримувати; ситуації підвищеної відповідальності призводять до відчуття незавершення, внутрішньої тривожності та наближення до нервового зриву; ситуації, що викликають почуття розчарування й невдоволення собою з переважанням зниженого настрою, коли оточення починає сприйматись як одноманітне, нудне, обридле; ситуації, коли не забезпечуються потреби особистості та немає повноти переживання при зовнішньому благополуччі. Кожна із цих ситуацій у разі значної тривалості або повторюваності є стресовою і може дезорганізувати діяльність та змінити психічне самопочуття.

Перебуваючи у стані стресу, людина або знаходить рівновагу в ситуації, що склалась, і стрес не дає ніяких наслідків, або не адаптується до неї. Як наслідок цього, можуть виникнути різні стани, а саме: фрустрація, агресія, тривожність тощо.

Фрустрація (від лат. frustratio — обман, невдача, марне сподівання) — стан пригніченості, тривоги, який виникає в людини внаслідок неможливості досягнення мети або виконання задуманого. Фрустрації, які повторюються дуже часто, призводять до формування негативних рис характеру: агресивності, підвищеної тривожності, дратівливості тощо. Фрустрація найчастіше розглядається як явище, що завдає шкоди людині. Рівень фрустрації залежить від: сили, інтенсивності фрустратора; функціонального стану людини, яка потрапила у фрустраційну ситуацію; від стійких форм емоційного реагування людини на життєві труднощі. Поведінка людини у стані фрустрації може бути різноманітною і залежить від багатьох факторів: вікових особливостей; особистісних якостей; сили фрустратора тощо [4]. Якщо людина тривалий час не виходить із фрустраційного стану, то формується невроз — хвороба, яка виникає внаслідок конфлікту людини з навколишнім середовищем на підставі зіткнення бажань людини та дійсності, яка її не задовольняє.

Агресія — це індивідуальна або колективна поведінка, дія, спрямована на завдання фізичної чи психічної шкоди або на знищення іншої людини чи групи людей [80]. Агресія виникає як реакція суб’єкта на фрустрацію і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті. Умовно можна виокремити низку різновидів поведінки з точки зору агресивності: антиагресивність (негативне ставлення до різноманітних агресивних проявів людини); інтенсивна агресія, мотивована задоволенням, яке одержує людина від виконання умовно-агресивної діяльності (гри, змагання), яка не має на меті завдання шкоди; агресивність недиференційована (помірний прояв агресії, який виражається в роздратованості, грубості, нестриманості); імпульсивна агресивність (проявляється як безпосередня реакція на ситуацію конфлікту. Людина може застосовувати як вербальний, так і фізичний способи агресії); умовна агресія, пов’язана із самоствердженням; агресивність ворожа, яка характеризується цілеспрямованим наміром нанесення ушкоджень іншому; інструментальна агресія (використовується для досягнення будь-якої значної мети); жорстока агресія (агресивні дії відрізняються підвищеною жорстокістю та особливою злістю); психологічна агресія (жорстка та безглузда агресія (агресивний психопат, «маніяк убивця»)); агресія за мотивом групової солідарності (бажання утвердити себе в очах своєї групи, показати свою силу) [102].

Тривожність — стан людини, що настає під час зіткнення із фрустраційними ситуаціями і після них. Це схильність індивіда до переживання тривоги. Тривога — емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій. Основною емоцією в суб’єктивному переживанні тривоги є страх, але можуть виникати ще й провина, печаль, невпевненість у собі, безсилля перед зовнішніми факторами, перебільшення їх загрозливого характеру. Але тривожність не є первісною негативною рисою. Певний рівень тривожності — це природна й обов’язкова особливість активності особистості [29].

Ще однією реакцією на стресову ситуацію є паніка (підсвідомий жах) — психологічний стан людини: несвідомий, нестримний страх, викликаний справжньою чи уявною небезпекою, що охоплює людину або ж багатьох людей; неконтрольоване прагнення уникнути небезпечної ситуації. Напад паніки може викликати несподіваний спалах гострого страху, зазвичай супроводжується низкою фізичних симптомів та думками про смерть. Триває він від двох хвилин до півгодини, але цей час здається вічністю. Після нападу людина відчуває себе слабкою і зовсім розбитою. Спостерігається частіше в жінок, ніж у чоловіків. Паніка виникає як наслідок дефіциту інформації про незрозумілу ситуацію чи її надлишку і проявляється в стихійних імпульсивних діях. Паніка — складний проміжний поведінковий феномен. На основі паніки як емоційно-поведінкового стану виникають масові панічні напади із специфічною поведінкою. У звичному розумінні паніка — масова обумовлена страхом (жахом) поведінка. Однією з головних небезпек за будь-якої надзвичайної ситуації є панічний натовп. Його ознаками є: залученість великої кількості людей, одночасність, ірраціональність (ослаблення свідомого контролю), а також слабка структурованість, тобто розмитість позиційно-рольової структури, характерної для нормативних форм групової поведінки. В екстремальних ситуаціях найбільшу небезпеку становить панічний натовп. В. М. Бехтерев вважав, що паніка — це «психічна епідемія короткочасної властивості», що виникає у вигляді «переважно афекту», найчастіше за великого скупчення народу, якому ніби «прищеплюється ідея про неминучу смертельну небезпеку», зумовлену обставинами. Паніка, на думку вченого, нерозривно пов’язана з інстинктом самозбереження, який однаковою мірою проявляється в особистості незалежно від її інтелектуального рівня. Навіювання в натовпі поширюється подібно до вибуху; воно іноді виникає від випадково сказаного слова, що відбиває переживання мас, різкий звук, постріл, раптовий рух. У натовпі кожен індивід впливає на тих, хто його оточує, і сам піддається сторонньому впливу. Психофізіологічний механізм паніки полягає в індукційному гальмуванні великих ділянок кори головного мозку, що зумовлює зниження свідомої активності. У результаті спостерігається неадекватність мислення, неадекватна емоційність сприйняття, гіперболізація небезпеки («у страху очі великі»), різке підвищення сугестивності. Біологічне тлумачення паніки полягає в порівнянні її з гіпобулічними реакціями у тварин (безглуздою активністю), як, наприклад, у тих випадках, коли птах б’ється об ґрати клітки. Психологія паніки, окрім взаємної індукції «психічного зараження», «емоційного отруєння», багато в чому визначається різким підвищенням сугестивності через перезбудження психіки. Паніку можна класифікувати за масштабами, глибиною охоплення, тривалістю і деструктивністю наслідків.

За масштабами розрізняють індивідуальну, групову та масову паніку. У разі групової та масової паніки кількість захоплюваних нею людей різна: у разі групової — від 2—3 до кількох десятків та сотень людей, у разі масової — тисячі або набагато більше людей. До того ж масовою слід вважати паніку, коли в обмеженому замкнутому просторі (на кораблі, в будівлі) нею охоплено більшість людей, незалежно від їх загального числа.

Під глибиною охоплення мається на увазі ступінь панічного зараження свідомості. У цьому розумінні можна говорити про легку, середню паніку і паніку на рівні повної неосудності. Легку паніку можна, зокрема, відчувати тоді, коли затримується транспорт, при поспіхові, раптовому, але не дуже сильному сигналі (звукові, спалахові). При цьому людина зберігає майже повне самовладання і критичність. Зовні така паніка може виражатися лише легким подивом, стурбованістю, напругою. Середня паніка характеризується значною деформацією свідомих оцінок того, що відбувається, зниженням критичності, зростанням страху, піддатливістю зовнішнім впливам. Паніка середньої глибини часто проявляється при проведенні військових операцій, при невеликих транспортних аваріях, пожежі та різних стихійних лихах. Повна паніка — паніка з відключенням свідомості, афективна, що характеризується повною неосудністю — настає при відчутті жахливої, смертельної небезпеки. У цьому стані людина повністю втрачає свідомий контроль за своєю поведінкою: може бігти куди очі світять (іноді прямо у вогнище небезпеки), безглуздо метушитися, здійснювати найрізноманітніші хаотичні дії, вчинки, які абсолютно виключають їх критичну оцінку та раціональність. Класичними прикладами паніки можуть бути події на кораблях «Титанік», «Адмірал Нахімов», під час війни, землетрусів, ураганів, пожеж в універмагах тощо.

За тривалістю паніка може бути короткочасною (секунди, кілька хвилин), досить тривалою (десятки хвилин, години), пролонгованою (кілька днів, тижнів). Є два основних моменти, що визначають виникнення паніки. Перший пов’язаний головним чином із раптовістю появи загрози для життя, здоров’я, безпеки, наприклад при вибухові, аварії, пожежі. Другий можна пов’язати з накопиченням відповідного «психологічного пального» і спрацьовуванням «реле» певного психічного каталізатора. Тривалі переживання, побоювання, накопичення тривоги, невизначеність ситуації, передбачувані небезпеки, негаразди — все це створює сприятливий фон для виникнення паніки, а каталізатором у цьому випадку може бути все що завгодно.

Прояв деструктивної поведінки під час паніки коливається від випадків істеричної поведінки до пригніченого, апатичного, відчуженого; є випадки ігнорування, іноді показного, небезпеки.

Поведінкові реакції людини у стресових ситуаціях мають фізіологічні, психологічні, особистісні й медичні ознаки.

Фізіологічні ознаки: прискорене дихання, частий пульс, почервоніння або блідість шкіри, збільшення адреналіну в крові, пітніння.

Психологічні ознаки: зміна динаміки психічних функ­цій, найчастіше — сповільнення розумових операцій, розсіювання уваги, ослаблення функції пам’яті, зменшення сенсорної чутливості, гальмування процесу прийняття рішень.

Особистісні ознаки: повне придушення волі, зниження самоконтролю, пасивність і стереотипність поведінки, нездатність до творчих рішень, підвищена сугестивність, страх, тривога, невмотивоване занепокоєння.