Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

Медичні ознаки: підвищена нервозність, істеричні реакції, непритомність, афекти, головні болі, безсоння.

Виразність проявів стресу залежить від: ставлення суб’єкта до стрес-фактора; його суб’єктивної значущості; його суб’єктивної імовірності.

Індивідуальна виразність стресу, зокрема його несприятливих проявів, більшою мірою залежить від: усвідомлення людиною своєї відповідальності за себе, за тих, хто її оточуює, за все, що відбувається в екстремальних умовах; від психологічної установки на ту чи іншу свою роль.

Вивчаючи особливості поведінки людини у стресовій ситуації, Л. О. Китаєв-Смик виокремлює такі три типи ставлення людини до самої себе: перший тип — ставлення людини до себе як до «жертви» екстремальної ситуації. Таким чином підсилюється дистрес; другий тип поєднує ставлення людини до себе як до «жертви» зі ставленням до себе як до «цінності», що довірена йому ж; третій тип поєднує два перших типи ставлення до себе відповідно до уявлень про переживання власного стресу і переживання стресу іншими людьми, які також піддаються екстремальним впливам. Це означає ставлення до себе як до одного з людей [54].

Важливе значення має стан психологічної готовності до діяльності. Ця готовність може бути завчасною і ситуативною. У першому випадку вона базується на раніше набутих знаннях, навичках, уміннях, мотивах та установках. Ситуативна готовність — це мобілізація всіх сил, створення психологічних передумов для успішних дій у даний момент. Формування готовності до діяльності залежить від рівня вольових якостей людини, вміння керувати своїми почуттями та емоціями, зовнішніми умовами.

Зустрівшись зі стресовою ситуацією (або сприйнявши її за таку), людина переживає різке зростання емоційної напруги. Вона боїться, що не впоралася із цією ситуацією, що та завдасть їй шкоди. Як наслідок у людини з’являється стан тривоги. Емоційне порушення наростає й починає заважати виконувати покладені на неї обов’язки або ту чи іншу роботу. Діяльність людини дезорганізується: з’являються помилки, збільшується час виконання окремих дій, порушується процес планування й оцінки своїх дій. Усе це викликає негативні емоції, ще більше додає занепокоєння, викликає невпевненість у своїх силах, знижує самооцінку. Дедалі більше зростає стан напруги, що призводить, зрештою, до ще більших помилок і дефектів у роботі. Коло втягування людини в стрес замикається.

Намагаючись перебороти його, вона часто припускається помилок. Найчастіше помилка полягає в тому, що докладається надто багато зусиль для вирішення незначної проблеми, й у результаті мимовільно збільшується емоційна напруга. Друга помилка — зосередження на відсутності успіху, страху припуститися помилки. Плідним виходом із стресу є запам’ятовування своїх досягнень, а не поразок. Не можна будувати життя на поразках. Кращим варіантом для особистості є концентрація на своїх досягненнях.

Важливо в цей час звернутися до активних способів підвищення загартування організму, стійкості до випробувань. Їх можна спробувати розділити на три групи: перша група включає способи, що використовують фізичні фактори впливу (фізична культура); друга група — аутогенне тренування, психотерапія, навіювання; третя група способів підвищення загальної стійкості організму пов’язана з біологічно активними речовинами.

Оптимальний спосіб рятування від тривалого стресу — цілком розв’язати конфлікт, усунути розбіжності, помиритися, зуміти скористатися ситуацією або ж взяти щось позитивне навіть із поразок. Один із кращих способів заспокоєння — це спілкування з близькою людиною, переключення на цікаву тему, пошук позитивного вирішення ситуації, що склалася. Іноді корисно дати собі посилене фізичне навантаження.

Ще один важливий спосіб зняття психічної напруги — це активізація почуття гумору. Сміх розвіює тривогу, сприяє релаксації м’язів, нормалізації серцебиття.

Отже, такі чинники, як мотивація, вольова активність, позитивне ставлення до себе, тренування, психологічна підготовка до діяльності — це ті фактори, що можуть впливати на особливості поведінки у стресовій ситуації. Спад у роботі в умовах напруженості може бути наслідком ослаблення вольової активності, зниження сприйняття зовнішніх мотивів діяльності як наслідку «занурення в себе», тобто стресової інтерналізації особистості. Психологічна специфіка напруження залежить не лише від характеру зовнішніх дій, хоча вони можуть бути важливими показниками для людини, але й від особистісного змісту мети діяльності, суб’єктивної оцінки ситуації, в якій перебуває людина. Через це деякі автори звертають увагу на необхідність індивідуального підходу до регуляції стресових станів з урахуванням особливостей індивіда. Адже психічне здоров’я людини, власне, й означає свідоме керування своєю поведінкою в екстремальних умовах шляхом побудови ефективних моделей поведінки з урахуванням індивідуальності.

5.8. Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини

Протягом життя людини стан окремих її органів і клітин підпорядкований закономірностям ритмічних коливань. Ця успадкована властивість організму проявляється в чергуванні часу посилення й послаблення інтенсивності всіх процесів життєдіяльності. Хронологічна залежність стану організму зумовлює ритмічні зміни фізичних та психічних можливостей людини. Такі періоди можуть суттєво впливати на поведінку людини в умовах небезпек, відігравати значну роль у виникненні нещасних випадків, прийнятті незважених рішень, впливати на процес досягнення цілі та якість отриманого результату діяльності. Тому для підвищення рівня індивідуальної захищеності людини від різних небезпек необхідно мати інформацію про її біоритми.

Біологічні ритми — це періодичне повторювання зміни характеру та інтенсивності біологічних процесів і явищ у живих організмах [38, с. 110]. Протягом багатьох років у різних галузях науки проводиться дослідження з вивчення біоритмів за тривалостями періоду: 23 доби — для фізіологічного, 28 діб — для емоційного, 33 доби — для інтелектуального ритмів. Вони контролюють три різних напрямки поведінки, однак самі по собі не є причиною чи наслідком тих чи інших подій, а залежать від умов навколишнього середовища, що переважають у той або той час.

Сьогодні теорія трьох біоритмів базується на наступних положеннях:

— фізичний біоритм відображає стан м’язової системи, здатність виконувати фізичну роботу та опір організму. Емоційний біоритм відображає стан нейрогуморальної системи. Інтелектуальний біоритм зумовлений діяльністю головного мозку;

— усі три біоритми описуються за часовою віссю синусоїдами. Вихідною їх точкою є день народження людини. Перша половина періоду кожного біоритму вважається позитивною фазою, друга — негативною. Дні переходу із позитивної фази в негативну і навпаки вважаються «критичними точками».

Видатний хронобіолог Ф. Хальберг поділив усі біологічні ритми на три групи [38, с. 110—111]:

1) ритми високої частоти з періодом, що не перевищує півгодинного інтервалу. Це ритми скорочення серцевих м’язів, дихання, біострумів мозку, біохімічних реакцій, перистальтики кишечника;

2) ритми середньої частоти з періодом від півгодини до семи діб. Сюди входять: зміна сну і бадьорості, активності і спокою, добові зміни в обміні речовин, коливання температури, артеріального тиску, частоти ділення клітин, коливання складу крові;