Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

У десятилітньої дитини відбувається усвідомлення суспільства як об’єктивного соціального організму, де її «Я» виступає на одному рівні, здійснюється спроба вийти за межі дитячого способу життя, зайняти суспільно важливе й вагоме місце, здійснювати творчу діяльність. І ознакою психологічного здоров’я підлітка мають бути показники сформованості суб’єктивної позиції в спілкуванні й сумісної соціально значимої діяльності; соціальна мотивація; готовність до самопізнання; ціннісні орієнтації, що відповідають загальнолюдським моральним нормам; моральна самооцінка, комунікативна й кооперативна рефлексія, креативність; готовність до саморозвитку.

Показники соціального здоров’я підлітків дванадцяти—чотирнадцяти років складаються з таких критеріїв: критерії соціально-психологічної адаптованості (ціннісні орієнтації, адекватні до загальнолюдських цінностей; вміння співпрацювати, вести діалог, вирішувати конфлікти на основі співпраці); критерії соціальної спрямованості (соціальна мотивація; соціальна активність; моральна самооцінка); критерії самоактуалізації (готовність до самопізнання; суб’єктивна позиція в спілкуванні й сумісній соціально значимій діяльності: уміння визначити мету, планування, самоконтроль, саморегуляція; креативність). Відповідно до цих показників Л. А. Байкова підібрала комплекс методів діагностики соціального здоров’я: «Мотивація навчання», «Готовність до саморозвитку», тест «Лідер», тест КОС, тест ШТУР, методика М. Рокича, тест «Самооцінка», тест «Оцінка поведінки в конфліктній ситуації».

Від п’ятнадцяти до сімнадцяти років іде розвиток абстрактного й логічного мислення, рефлексії власного життєвого шляху, бажання самореалізації, прояв громадянської позиції. Тому основними показниками соціального здоров’я в сімнадцять—вісімнадцять років будуть соціальна мотивація та громадянська позиція (показники соціального спрямування), рефлективність та готовність до саморозвитку показників самоактуалізації, особистісне й професійне самовизначення, трудові ціннісні орієнтації (показники соціально-психологічної адаптованості). Критеріями соціально-психологічної адаптованості виступають: ціннісні орієнтації, адекватні людським цінностям; наявність широкого спектра особистісно значимих позитивних цінностей; сформованість позитивної Я-концепції; почуття власної гідності; сформованість моральних ідеалів; наявність рефлексивних умінь. Критеріями самоактуалізації є: готовність до саморозвитку; самовизначення, що характеризується такими ознаками, як переживання осмислення свого життя, роздуми про сенс життя, наявність інтересу до таких проблем та їх обговорення; креативність, бачення себе в майбутньому, довготривале планування, емоційно привабливе забарвлення майбутнього. Критеріями соціальної спрямованості є: соціальна активність; соціальна мотивація; опора на свої власні сили, а не на зовнішні обставини; вибір майбутньої професії на основі трудових ціннісних орієнтацій, пріоритетні з яких — праця на благо батьківщини; професія як засіб самореалізації, проекції в майбутнє визначеної моральної позицї; професія виступає як засіб саморозвитку і самореалізації через свій внесок у розвиток суспільства; навність уявлень про шляхи досягнення цих цілей.

Відповідно до цих показників Л. А. Байкова підібрала комплекс методів діагностики: «Мотивація навчання», «Готовність до саморозвитку», тест «Лідер», тест Лірі, тест КОС, тест АСТУР, методика М. Рокича, тест «Самооцінка», тест «Оцінка поведінки в конфліктній ситуації», опитувальник ДДО, тест «Рефлективність» [98, с. 39—61].

Показники соціального здоров’я вісімнадцяти—двадцятиоднолітніх юнаків та дівчат (юність, рання дорослість): адаптованість особистості як узгодженість особистісних тенденцій із вимогами навколишнього середовища; почуття власної гідності; вміння поважати інших; відкритість до реальної діяльності та стосунків; розуміння своїх проблем і намагання подолати їх; реалістична оцінка себе й навколишньої дійсності; особистісна активність; гнучкість; соціальна компетентність; прийняття себе та інших; креативність; рівень осмисленості життя; наявність мети, яка надає сенсу життю; сприйняття свого життя як інтенсивного, емоційно насиченого процесу; відчуття продуктивності, плодотворності прожитої частини життя; сприйняття себе як сильної особистості, яка має свободу вибору, і відповідальність за свої дії і вчинки; соціальна спрямованість особистості; здатність гармонійно поєднувати особисті інтереси із суспільними — персоналізація, позитивний духовний вклад в інших, а отже, у такий спосіб у соціум.

Відповідно до цих показників підібраний комплекс методів діагностики соціального здоров’я особистості, а саме: «Соціально-психологічна адаптованість (СПА)», «Смисложиттєві орієнтації (СЖО)» (Д. О. Леонтьєв), методика самореалізації особистості Шострома (САТ), «Мотивація навчання у вузі», тест Лірі, тест КОС, методика М. Рокича, тест «Оцінка поведінки в конфліктній ситуації», опитувальник ДДО, тест «Рефлективність», методика дослідження системи життєвих смислів В. Ю. Котлякова, методика Дембо-Рубінштейна «Самооцінка особистості», опитувальник креативності особистості Девіса. Запропоновані методики психодіагностики були апробовані у школах та вузах Рязані й Рязанської області [98, с. 39—61].

Використання терміна «соціальне здоров’я людини» дає змогу характеризувати гармонійний та своєчасний процес соціального розвитку особистості, який полягає в переході від самосприйняття, рефлексії, самооцінки, самоствер­дження до самоусвідомлення, соціальної відповідальності, інтеріоризованих соціальних мотивів, потреби в самореалізації своїх можливостей, суб’єктивного усвідомлення себе самостійним членом суспільства, розуміння свого місця і призначення. Міра оволодіння людиною соціальним дос­відом, усвідомлення себе в суспільстві, бачення себе в інших людях, готовність до відповідальної діяльності й участі в суспільних взаєминах є показниками соціального здоров’я. Соціальне здоров’я людини перебуває у взаємозалежності зі здоров’ям суспільства.

5.11. Професійне здоров’я людини

Існують різні уялення про стадії, фази й етапи вікового розвитку людини протягом усього життя. Найчастіше говорять про людину «взагалі», про особистість, розвиток, життєвий шлях, менше — про розвиток професіонала, його етапи, стадії або фази, які впливають на професійне здоров’я особистості з психологічної точки зору.

Багато авторів пропонують різні схеми розвитку професійного індивідуального шляху. Розглянемо етапи професійного шляху за Е. О. Климовим [22]:

1. Фаза оптації (оптант) пов’язана з вибором професії або вимушеною її зміною. Вікові межі однозначно визначити важко, тому що в ролі оптанта можуть бути й школярі, оточені батьківською турботою, і діти з неблагополучних родин, які самотужки набувають соціальної зрілості. У ролі оптанта може проявити себе і кваліфікований фахівець, який утратив працездатність, і професіонал, змушений змінювати роботу з певних причин (скорочення, зміна місця проживання, закриття виробництва тощо).

2. Фаза адепта (адепт) пов’язана з освоєнням професії (студенти, курсанти, службовці). Якщо йдеться про багаторічну підготовку, то необхідно розрізняти курси (роки) навчання, позаяк відбуваються суттєві зміни самосвідомості, формування індивідуальності особистості.

3. Фаза адаптації (адаптант) пов’язана зі звиканням фахівця до роботи. Хоч би як добре був налагоджений у навчальному закладі процес підготовки того чи іншого фахівця до роботи, він ніколи не збігається, як ключ у замку, з особливостями виробництва. Причинами є те, що, по-перше, діяльність навчального закладу відрізняється від виробництва; по-друге, у вузі неможливо змоделювати систему взаємин, що складається в конкретному трудовому (а не навчальному) колективі; по-третє, навчальні дисципліни, які формують образ професії, викладають розрізнено, професійне ж середовище сприймається цілісно.

Усе це вимагає зусиль для структурування образу професій, що і є змістом фази адаптації (звикання). Вважають, що ця фаза триває 5±2 роки для різних професій.

4. Фаза інтерналу (інтернал). Це вже досвідчений працівник, який самостійно, впевнено й успішно виконує основні функції на своєму робочому місці; він утвердився в професії як у своїй свідомості, так і в свідомості інших.

5. Фаза майстерності (майстер). Фахівець, який досяг цієї фази, вирішує будь-які професійні завдання, визначається універсальністю, широкою орієнтацією в професійній галузі, йому властивий індивідуальний стиль діяльності, як правило, він має формальні показники кваліфікації (розряд, категорію тощо).

6. Фаза авторитету (авторитет). Фахівця вирізняють визнання поза вузьким професійним колом та відзначення на державному рівні (ступінь, нагороди та ін.). На його думку зважають, його визнають і колеги, й керівники. Можливо, у нього може бути менше енергії, але завдання він вирішує успішно завдяки досвіду, організованості та помічникам.

7. Фаза наставництва (наставник) пов’язана з пере­даванням досвіду учням, послідовникам. Ця обставина сприяє наповненню його життя осмисленою перспективою, залученням власного досвіду до діяльності молодих.

Залежно від поставлених перед людиною завдань вирізняють відмінні від описаних раніше фази, етапи чи стадії орієнтованого на кар’єру розвитку особистості:

1-ша стадія — стадія розвитку фантазії та відкриттів (від народження до 21 року). Людина виконує ролі школяра, студента, учня на виробництві. Завдання цієї стадії зводять до виявлення індивідом своїх інтересів та потреб, до перетворення фантазій у реальні уявлення про професію, набуття знань та вмінь;