Розділ ««Мейсіз» ділиться секретами з «Ґімблз»»

— Вам слово, — мовив Гові, і його голос звучав зніяковіло.

Голлі відкрила файл і вивела зображення на екран. Друковані літери були дрібні, проте читабельні. Ралф подумав, що такі нотатки можна спокійно показувати на будь-якому судовому засіданні. Тут Ґібні треба віддати належне.

— Четвер, 19 квітня. Мерлін Кессіді залишає фургон на парковці в Дейтоні. Я вважаю, що того ж дня фургон викрали. Не називатимемо цього крадія El Cuco, давайте просто — чужинець, аутсайдер. Детективу Андерсону так буде комфортніше.

Ралф промовчав, та коли цього разу спробував взяти Джинні за руку, вона дозволила, хоч і не стала стискати пальці.

— А де він переховував фургон? — спитав Алек. — Є ідеї?

— Ми до цього дійдемо, але наразі можна я дотримаюсь Дейтонівської хронології?

Алек підняв руку, готовий слухати далі.

— Субота, 21 квітня. Мейтленди прилітають у Дейтон і поселяються в готелі. Гіт Голмз — той, що справжній, — перебуває в Ріджисі, гостює в матері… Понеділок, 23 квітня. День убивства Ембер і Джолін Говард. Аутсайдер поїдає їхню плоть і п’є їхню кров, — Голлі глянула на Ралфа. — Ні, цього я не знаю. Не напевно. Проте читаючи між рядками газетних статей, я дійшла висновку, що бракувало певних органів, а самі тіла побіліли від втрати крові. Це схоже на те, що сталося з малим Пітерсоном?

Заговорив Білл Семюелз:

— Оскільки справу Мейтленда закрито, а в нас тут неформальна дискусія, то я без проблем можу вам сказати, що так і було. Бракувало шматків плоті з шиї Френка Пітерсона, із правого плеча, правої сідниці й лівого стегна.

Марсі видала здушений звук. Джинні рушила було до неї, але Марсі відмахнулася.

— Я в порядку. Тобто… ні, не в порядку, але не зомлію й не блюватиму.

Дивлячись на її посірілу шкіру, Ралф не дуже в це повірив. Голлі продовжила:

— Чужинець кидає вантажівку, на якій викрав дівчаток, поблизу будинку Голмзів… — тут Голлі всміхнулася. — …бо знав, що там її неодмінно знайдуть і зарахують як доказ проти обраного ним цапа-відбувайла. У підвалі Голмза він лишає дівчачі трусики — ще одна цеглина до муру, що зводився навколо Гіта… Середа, 25 квітня. Тіла Говардових дівчат знайдено в Тротвуді, що між Дейтоном і Ріджисом… Четвер, 26 квітня. Поки Гіт Голмз у Ріджисі допо­магає мамі по господарству та їздить у справах, чужинець об’явля­ється в клініці розладів пам’яті Гейсмана. Він прийшов туди саме до містера Мейтленда чи до когось іще? Напевне не знаю, але гадаю, що на той час він уже пригледів Террі Мейтленда, бо знав, що його родина приїхала з іншого штату, здалеку. Цей аутсайдер, вважайте його хоч природним, хоч неприродним, хоч надприродним, у певному сенсі дуже схожий на серійних убивць. Він любить подорожувати. Місіс Мейтленд, Гіт Голмз міг знати, що ваш чоловік планує приїхати до батька?

— Мабуть, так, — сказала Марсі. — У Гейсмані прийнято заздалегідь попереджати, коли родичі приїздять з інших штатів. Тоді працівники докладають особливих зусиль, роб­лять своїм пожильцям стрижки й хімію, влаштовують зустрі­чі поза межами лікарні, як таке можливо. Ясна річ, із батьком Террі це не варіант. У нього вже надто серйозний психічний розлад, — Марсі нахилилася вперед і зупинила погляд на Голлі. — Але якщо цей чужинець Голмзом не був, попри те, що був на Голмза дуже схожий, то звідки він дізнався?

— О, це легко, коли прийняти основний постулат, — сказав Ралф. — Якщо цей хлопець відтворює Голмза, так би мовити, то, мабуть, має доступ до всіх його спогадів. Я правильно зрозумів, міз Ґібні? Про це йдеться?

— Скажімо, що так, принаймні до певної міри, але давайте на цьому не зациклюватися. Ми вже всі потомилися, а місіс Мейтленд, мабуть, хочеться піти додому до дітей.

«Сподіваюсь, це станеться до того, як вона зомліє», — подумав Ралф.

— Чужинець знає, що в клініці Гейсмана його появу помітять і запам’ятають, — продовжила Голлі. — Саме це йому і треба. Крім того, він конче має залишити речдоки, які скомпрометують справжнього містера Голмза: волосся однієї з убитих дівчат. Але я вважаю, що найголовніша причина для візиту 26-го квітня — пустити кров Террі Мейтленду, точно так само, як пізніше він пустить кров містеру Клоду Болтону. Алгоритм незмінний. Спершу — вбивства. Потім він відмічає наступну жертву. Наступного себе, якщо можна так сказати. Після того він залягає в схованку. Тільки насправді це щось на кшталт зимової сплячки. Як і ведмідь, він час від часу може пересуватися, проте здебільшого пересиджує цей період у заздалегідь обраному барлозі й відпочиває, поки відбувається трансформація.

— За легендами, перетворення триває роками, — сказав Юн. — Може, цілими поколіннями. Та це легенди. Ви, міз Ґібні, не вважаєте, що це забирає стільки часу?