Розділ ««Мейсіз» ділиться секретами з «Ґімблз»»

— Я б зараз і з Папою Римським поговорив, якби це допомогло слідству, — сказав Юн.

Одну за одною, Голлі вивела на екран фотографії: залізнична станція, фабрика зі свастикою, намальованою аерозольним балончиком, покинута автомийка.

— Світлини зроблено з парковки при кладовищі «Мирний упокій», що в Ріджисі. Саме там поховано Гіта Голмза, поруч із його батьками.

Вона ще раз прокрутила фотографії: залізнична станція, фабрика, автомийка.

— Я гадаю, що в одному з тих місць аутсайдер міг переховувати фургон, який викрав на парковці в Дейтоні, а ще я гадаю, що коли ви вмовите поліцію округу Монтґомері їх обшукати, то там можуть бути якісь сліди. Навіть можуть знайтися його сліди. Там, а може, тут.

Цього разу Голлі вивела на екран фотографію товарних вагонів, що стояли самотні й покинуті на своїх запасних коліях.

— У вагоні фургон не вийшло б заховати, проте він міг якийсь час жити в одному з них. Вони навіть ближче до кладовища.

Нарешті Ралф отримав якийсь факт, за який міг учепитися.

— Усамітнені місцини. Там справді можуть лишитися сліди. Навіть через три місяці.

— Відбитки шин, — сказав Юн. — Може, ще одна купа покинутого одягу.

— Або ще щось, — мовила Голлі. — Ви перевірите? І копам варто наготуватися робити тест на кислу фосфатазу.

«Плями сперми», — подумав Ралф і пригадав той слиз із сараю. Як там висловився Юн? Що такий нічний викид треба заносити до Книги рекордів Ґіннесса?

— А ви знаєтесь на своїй справі, мем, — із захватом зауважив Юн.

Щоки в Голлі зарум’янилися, вона опустила погляд.

— Білл Годжес був справжнім професіоналом. Він багато чого мене навчив.

— Якщо хочете, я можу зателефонувати прокурору округу Монтґомері, — обізвався Семюелз. — Щоб поліцейське управління, яке порядкує тим містом… Ріджис? Щоб вони координувалися з поліцією штату. Враховуючи те, що малий Елфман знайшов у сараї в тауншипі Кеннінґ, то це варто дослідити.

— Що? — спитала Голлі, враз пожвавившись. — Що він знайшов, окрім тої пряжки на пасок із відбитками пальців?

— Звалений у купу одяг, — відповів Семюелз. — Штани, сімейні труси, кросівки. На них був якийсь слиз, і на сіні теж. Сіно від нього почорніло, — Білл зробив паузу. — Тільки без сорочки. Сорочки не було.

— Імовірно, що обгорілий чоловік надягнув ту сорочку на голову, як бандану, коли ми бачили його біля суду, — сказав Юн.

— Далеко той сарай від цвинтаря? — спитала Голлі.