Розділ «Жовтий»

Юн відгортав назад до знімка з розмитими відбитками «НЕВ СУБ» із позначками «ФУРГОН» і «ПРЯЖКА». Ралф нахилився вперед і відставив убік тарілку.

— Бачиш, як це вписується в ситуацію? — спитав він. — Нам відомо, що Террі не викрадав того фургона із Дейтона, бо додому Мейтленди вертались літаком. Але якщо ці нечіткі відбитки у фургоні й на пряжці лишила одна й та сама людина…

— Ти таки гадаєш, що в нього був спільник. І саме він пригнав фургон із Дейтона до Флінт-Сіті.

— Напевно, — відказав Ралф. — Іншого пояснення немає.

— І спільник був мов крапля води схожий на Террі?

— І знову ми до цього повернулись, — мовив Ралф і зітхнув.

— До того ж на пряжці є обидва типи відбитків, — наполягав Юн. — Це означає, що Мейтленд і його двійник одягали один і той самий пасок, а може, і весь той одяг. Їм обом було б до міри, ага? Близнюки, що їх розлучили при народженні. От тільки лікарняні записи свідчать, що Террі був єдиною дитиною Мейтлендів.

— Ще щось маєш?

— Так. Тепер ми підійшли до такої срані, що на голову не налазить.

Він підсунув стілець і сів поруч із Ралфом. Тепер на екрані айпеда з’явився знімок із джинсами, шкарпетками, трусами й кросівками, взятими великим планом. Вони були звалені в неохайну купу, а поруч стояв пластиковий маркер для речдоків із цифрою «1».

— Бачиш плями?

— Так. Що це за лайно?

— Не знаю, — відповів Юн. — І криміналісти теж не знають, але один із них зауважив, що схоже на сперму, і я з ним згоден. На фотографії не дуже добре видно, та…

— Сперма? Ти що, жартуєш?

Повернулась офіціантка. Ралф перевернув айпед екраном униз.

— Хтось із вас, панове, ще хоче кави?

Доливати довелося обом. Коли жінка пішла, Ралф повернувся до знімків з одягом і розчепірив пальці по екрану, щоб збільшити зображення.

— Юне, воно на промежині джинсів, на холошах по всій довжині, на закотах…

— А ще на спідньому й шкарпетках, — додав Юн. — Уже не кажучи про кросівки — і на них, і всередині все позасихало до стану глазурі-кракле [161], як на гончарних виробах. Тою штукою, чим би вона не була, можна було б по вінця напов­нити «залізо № 9».

Ралф не засміявся.