Розділ «Жовтий»

— Ага, — у блокноті Ралф занотував: «Очі-соломинки?». — Ти кажеш, що обличчя в нього було наче зліплене з глини «Плей-Доу» — може, це він так обгорів?

Ґрейс замислилась.

— Ні. Скоріш таке, як його не доліпили. Не… ну…

— Не закінчили? — спитала Марсі.

Ґрейс кивнула й засунула до рота палець. «Цей десятирічний смоктунець зі скривдженим личком… аж серцем до неї прикипів», — подумав Ралф. І дійсно, навіть попри всі очевидні, на перший погляд, докази провини Террі, це почуття вже ніколи не зміниться.

— Яким він був сьогодні, Ґрейсі? Той чоловік уві сні?

— З коротким чорним волоссям сторчма, як голки в дикобраза, і з маленькою бородою навколо рота. І мав таткові очі, тільки не справжні. І татуювання на руках, аж до ліктів. Зі зміями й усім таким. Спочатку була зелена футболка, потім вона перетворилася на татову бейсбольну із золотим драконом, а потім стала білою, як-от у місіс Джерсон, що робить мамі зачіски.

Ралф глянув на Марсі, і та відповіла:

— Мабуть, вона має на увазі спецівку чи халат.

— Так, — сказала Ґрейс. — Халат. Але потім знову з’яви­лася зелена футболка, і тоді я зрозуміла, що це сон. Тільки… — губи затремтіли, а очі сповнилися слізьми, що потекли по спаленілих щоках. — Тільки він казав мені погані речі. Казав, що радий, що я сумую. Обізвав мене малою дитиною.

Ґрейс зарилася обличчям у мамині груди й заплакала. Марсі глянула поверх доньчиної голови на Ралфа, і в цю мить вона не злилася на нього, лише боялася за дочку. «Вона знає, що то був не просто сон, — подумав Ралф. — Бачить, що він для мене дещо значить».

Коли дівчинка почала заспокоюватись, Ралф мовив:

— Усе гаразд, Ґрейсі. Дякую, що переповіла мені свій сон. А тепер усе скінчилося, так?

— Так, — відповіла мала хрипким від плачу голосом. — Він пішов. Я зробила так, як він сказав, і він пішов.

— Торт їстимемо тут, — сказала Марсі. — Іди поможи сестрі з тарілками.

Ґрейс побігла на кухню. Лишившись сам на сам із детективом, Марсі мовила:

— Їм обом несолодко велося останнім часом, особливо Ґрейс. Як на мене, то це був лише сон, от тільки Гові має іншу думку, і ви, я бачу, теж. Правда ж?

— Місіс Мейтленд… Марсі… Я сам не знаю, що думати. Ви обшукали кімнату Ґрейс?

— Звісно. Щойно вона пояснила, чому зателефонувала Гові.

— Знайшли якісь сліди проникнення?