Розділ «Жовтий»

— Тихо, карапунчику, — відгукнулась Марсі.

Ралф дістав блокнот.

— Опиши мені його вигляд. Який він із себе, той чоловік уві сні? Я ж бо детектив і тепер цілком упевнений, що то був тільки сон.

Хоч Марсі його недолюблювала і, мабуть, ніколи вже не долюбить, та все одно подивилася на Ралфа з удячністю, хоч за таку дрібничку.

— Краще, — сказала Ґрейс. — Він уже краще виглядав. Не було того обличчя, мов із «Плей-Доу».

— Саме так він виглядав раніше, — повідомила Сара Ралфу. — Як вона казала.

— Саро, — звернулася Марсі до дочки, — іди-но з містером Ґолдом на кухню і принеси нам всім по шматочку торта, гаразд?

Сара глянула на Ралфа.

— І навіть йому торт? Він що, тепер нам подобається?

— Усім по шматочку, — повторила Марсі, майстерно уникнувши запитання. — Це називається гостинністю. Давай, іди.

Сара злізла з дивана й підійшла до Гові.

— Мене виганяють.

— І як це могло трапитись із такою чудовою людиною, — сказав Гові. — Складу тобі компанію в пурді [172].

— У чому?

— Не зважай, дитинко.

І вони разом пішли на кухню.

— Прошу вас поквапитись, — сказала Марсі Ралфу. — Ви тут тільки через те, що, за словами Гові, це важливо. Що це якось пов’язано… ви в курсі.

Ралф кивнув, не відвертаючи очей від Ґрейс.

— Цей чоловік з обличчям із «Плей-Доу», коли він уперше з’явився…

— Й очима-соломинками, — сказала Ґрейс. — Вони стирчали, як у мультиках, і ті чорні цятки, що є у нас в очах, то в нього були дірки.