Розділ «Сліди і канталупа»

Щось не давало йому спокою. Якась дрібниця.

— Ні, — відповів Семюелз. — Просто такий собі слід, що нікуди не веде. Подумав, що тобі буде цікаво знати.

— От і знаю.

Семюелз зробив іще один ковток пива, тоді поставив бляшанку на стіл для пікніків.

— Я не піду на переобрання.

— Ні?

— Ні. Хай це придуркувате ледащо, Річмонд, отримає посаду, і побачимо, як народ реагуватиме, коли він відмовлятиметься приймати вісімдесят відсотків справ, що опиняються в нього на столі. Я твоїй дружині розповів, та не сказав би, що вона мені дуже співчувала.

— Білле, якщо ти думаєш, що я їй наговорив, начебто це ти в усьому винен, то ти помиляєшся. Я ані слова проти тебе не сказав. Та й чого б? Це мені прийшло в голову заарештувати Мейтленда на тому сраному матчі, і коли я в п’ятницю оповідатиму про це тим коникам [121] із відділу внутрішніх розслідувань, то так і скажу.

— Іншого я й не очікував.

— Але, як я вже казав раніше, ти й не намагався мене від цього відмовити.

— Ми вважали його винним. Я й досі вважаю, яким би там не було його передсмертне зізнання. Ми не стали перевіряти алібі, бо в цьому клятому місті тренера знають геть усі, і ми не хотіли його наполохати…

— Та й просто не бачили сенсу, але ж, дідько, як ми ­помиля…

— Так, окей, твою срану думку взято до моєї сраної уваги. А ще ми вважали, що він надзвичайно небезпечний, особливо для молодих хлопців, а ввечері минулої суботи малеча його з усіх боків оточувала.

— Коли ми дісталися суду, то треба було вести його через чорний хід, — сказав Ралф. — Я мав на цьому напо­лягти.

Семюелз так навіжено захитав головою, що чубчик вибився з копиці й знову став по команді «струнко!».

— Не бери всієї вини на себе. Перевезення з окружної в’язниці до суду — це компетенція шерифа. А не міської поліції.

— Дулін би мене послухав, — сказав Ралф, впустив порожню бляшанку в холодильник і поглянув просто у вічі Семюелзу. — І тебе б він послухав. Ти, мабуть, сам знаєш.

— Що було, те спливло. Чи загуло. Чи як там, чорт забирай, у цій промовці йдеться. Усе, кінець. Певно, формально ця справа лишиться відкритою, але…

— Для цього є спеціальний термін — ВАП, «відкрита, але призупинена». Статус не зміниться, навіть якщо Марсі Мейтленд подасть на поліцейське управління цивільний позов, що її чоловіка було вбито через службову недбалість. І саме цей позов вона може таки виграти.

— Вона вже казала, що подасть?