Розділ дванадцятий Зрадник

Він пішов. Я почала думати, як би піти слідом за ним — щоб у надрах великої та курної квартири він видав мені свою «коштовну інформацію».

— Я незабаром повернусь, — я підвелася. Одяг не до кінця просох і лип до тіла. Роздягтися б… Але не в чужій же квартирі, в присутності чоловіків!

Туалет у письменника був старовинний, але дуже чистий. Я подивилася на себе в дзеркало — запалі щоки, кола під очима, обличчя подряпане — це коли Зшивач протягував мене крізь незначні для нього перешкоди…

Я вмилась, але не покращала. Вийшла, пошукала алхіміка — але він видерся на драбину в якомусь вузькому коридорчику, і я ніяк не могла перемовитися з ним, не викликаючи підозр у некроманта.

Я повернулася в кімнату. Максиміліан сидів на дивані, підкидав і ловив торбинку з насінням правди — наполовину схудлу торбинку, всю якусь пошарпану. Я мимоволі здригнулася, коли зустрілась поглядом зі своїм приятелем.

— Пограємо перед сном? — недбало запропонував некромант.

— У що?

— У чесні відповіді, — Максиміліан посміхнувся. — Пам’ятаєш, як ми колись грали?

Мені дуже не сподобалася його посмішка.

— Максе, я спати хочу.

— Хвилина хіба щось вирішить? Якщо відмовишся — я остаточно переконаюсь, що ти мені не довіряєш.

— Я не люблю насінинок правди. Вони бридкі.

— Це якщо довго тримати в роті. А ти відразу ковтай.

— Слухай, що за розмови… Довіряєш, не довіряєш… Запитай у мене що хочеш, я й без насіння відповім. Бо виходить, ти сам не довіряєш мені, от і звертаєш усе на мене ні за що ні про що!

Він поплескав по диванному оббитті біля себе:

— Сядь.

Я присіла — від нього подалі.

— Ти ж бо теж можеш мене запитувати. З насінням. Я згоден. Хочеш, я перший?

Він дивився дуже серйозно. Десь у комірчині гуркотів тазами чи цебрами колишній алхімік. За вікном стіною стояв дощ. Блискавки спалахували тепер рідше, й гомінкий грім віддалявся.

Я гарячково міркувала, про що він може запитати. Де заховано Зшивач? Але все одно меч не скориться некромантові… Чи вмію я сама ходити між світами? От лихо, про це не складно здогадатись, адже є свідок — Гарольд… Він дуже рідко бреше… Зате я б запитала в некроманта… У мене є для нього запитання!