TextBook Зло не має влади
Ми приземлилися на фортечній стіні й відразу ж спустилися кам’яними сходами у двір — подалі від стріл Сарани. Зусібіч набігли стражники зі смолоскипами. Усі здавалися радісними й метушливими, їхні обличчя розпливалися в мене перед очима.
Гарольд ішов сам. Оберон наздогнав його, розвернув до себе обличчям, втупився у вічі; вони були приблизно одного зросту. Гарольд кволо посміхався.
— Поранений? — уривчасто запитав Оберон.
— Ліна допомогла. Склянка вина, і я готовий буду…
— Стій. Нікуди ні кроку, поки я не скажу. Канцлере, нагодуйте і напоїть старшого королівського мага, — Оберон говорив сухувато, дуже офіційно. Я зовсім не так уявляла собі цю зустріч.
Розштовхуючи стражників, до стіни підбіг Уйма, схопив мене й стис так, що кістки затріщали:
— Лінко! Та ти ж… Лінко!
— Ти мене задушиш, — я обійняла його у відповідь, скільки рук вистачило. Від людожера пахло грозою, мокрими шкірами й залізом.
— Ліно… — тихо сказав Оберон.
Уйма випустив мене. Король розвернув мене, як Гарольда, до себе обличчям і втупився в очі. Дивний це був погляд — напружений і дуже чіпкий.
Його очі, сіро-блакитні, зовсім стемніли. Губи стислися в лінію: він був дуже жорсткий. Дуже чужий. І все одно це був він. Наш король повернувся.
— Поранена?
— Ні.
— Що з рукою?
— Зап’ястя…
— Зламала?
— Начебто.
— Де Зшивач?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зло не має влади» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ вісімнадцятий Зло не має влади“ на сторінці 1. Приємного читання.